Карел Чапек: Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Відчуття нестабільності сучасного буття змушувало Чапека вже в молоді роки схилятись до визнання самоцінності людської особистості. Спочатку він пробував знайти її відлуння в декадентських «наджиттєвих» пориваннях; трохи пізніше йому здавалось, що його творчій орієнтації не чужі зусилля європейського неокласицизму. Згодом він довго переконував себе, що особистість може самовдовольнятися. Незабаром після закінчення навчання в празькому і паризькому університетах Чапек захоплюється модною в Сполучених Штатах Америки «філософією практичного життя» — прагматизмом, що почав поширюватись і в європейських країнах. У 1915 р. Йому присуджують звання доктора філософії; все, що було написано Чапеком у ці роки, несе на собі помітний наліт його філософських шукань. Навіть тематика багатьох його творів, написаних у роки війни, продиктована прагматистськими настановами: він шукає стимули практичної діяльності людей у глибинах людської свідомості, щоб таким. чином виправдати її, нехай навіть визнаючи «кілька правд».

А втім, безапеляційного, «чистокровного» прагматизму з його беззастережним визнанням одночасно багатьох «істин» і рішучою відмовою від пошуків універсальної, об'єктивної істини в творчості Чапека не спостерігалось. Навіть у моменти особливо відчутного тяжіння до прагматистської «філософії користі» письменник не зраджував свого — нехай до кінця не усвідомленого, але, безперечно, щиро вистражданого — загальногуманного ідеалу. Прагматизм у його сприйнятті зазнавав серйозної трансформації: наближаючись до нього, письменник разом в тим його заперечував; прагматистський критерій приватної «користі» підмінявся уявленням про користь загальнолюдську.

Письменник добре розумів, що його герої, які уявно рятуються в собі», не вільні від жорстокої реальності, що їхня соціальна «індиферентність» дуже відносна і далеко не безумовна.

В 1908–1911 рр., працюючи разом з своїм братом Йозефом (згодом відомим художником) над циклом коротких пародійних оповідань «Сад Краконоша», Чапек уже серйозно замислювався над проблемою «людина — механізм», що їй судилося стати однією з центральних у його зрілій творчості і що могла так чи інакше розв'язатися лише при соціальному своєму тлумаченні. Таке, зокрема, оповідання цієї збірки «Система». Цей же мотив — мотив гострих суперечностей між людиною і «механізованістю» сучасного життєвого укладу — пролунає і в створюваних тоді ж (також у співавторстві з братом) оповіданнях збірника «Осяйні глибини». Нарешті, ця ж тема відіб'ється в перших самостійних творах Карела Чапека «Гора», «Ліда» та інших, що були написані в розпалі першої світової війни.

На фронті Чапек не був. Тяжке захворювання, що мучило письменника все життя і одного разу мало не спричинилося до його самогубства, звільнило його від сумної долі тисяч його співвітчизників — воювати за інтереси австро-угорської корони. В роки війни він старанно вивчав філософію, служив бібліотекарем і домашнім учителем, перекладав сучасних французьких поетів (ці переклади, до речі, стали помітним явищем у чеській літературі початку XX ст.; за словами В. Незвала, вони створили чарівний клімат для. чеської національної поезії), написав кілька чудових оповідань, об'єднаних у збірнику «Розп'яття», де всупереч велінням офіціозних «патріотичних» декларацій дедалі глибше «занурювався», як сам він висловився, у внутрішній світ людини.

В наступній збірці Чапека «Болісні оповідання» (1921) він заговорив про згубний вплив грошей на людську особистість («Гроші» «Троє»), про аристократичну пиху («В замку»), про муки ураженої совісті («Трибунал»); щоправда, його авторський ідеал був іще абстрактно непевним, а позитивна програма розкривалась, як і в «Розп'ятті», приховано і «приблизно».

Для Чехословаччини це був період активного внутрішньополітичного життя. Скінчилася війна. Утворилася буржуазна республіка. Проте шлях буржуазного прогресу, на який ступила Чехословаччина, не був для Чапека довгождано-прийнятним. Навпаки, вже 1920 р. він відмовився визнати його не лише «найкращим», але й взагалі «хорошим», ба навіть стерпним. Буржуазна дійсність уявляється йому символом одвічної неблагополучності людського буття, неблагополучності, цього разу пов'язаної з початком науково-технічної революції. Його непокоїв завтрашній день планети.

В 20-і рр. Чапека цілком заполонили думки про небажані наслідки науково-технічного прогресу в умовах власницького суспільства. Чи спроможні наукові відкриття кардинально змінити життя людського духу? Як технічні нововведення вплинуть на людську природу? Чи не уподібниться людина до запрограмованого механізму? Чи здатні ми цьому перешкодити? Відповідати на всі ці питання слід було, звичайно, з недвозначних класових позицій і з незмінним відчуттям історизму. Порушені ще в ранній творчості письменника, питання ці в 20-і рр. стали для Чапека найважливішою, провідною проблемою глобально-вселюдського характеру… Його непокоїла доля людства, планети, якщо завгодно, — Всесвіту. Оскільки позитивна програма письменника не набула ще соціальної конкретності, він не писав, як це робили великі утопісти минулого, про бажану суспільну структуру, про те, яким належить бути людському суспільству. Але він добре знав — буржуазна дійсність настійно нагадувала йому про це, — яким воно не повинне бути, і вважав за свій обов'язок попередити людство, що суспільний розвиток веде його в небажаному напрямі. Так з'являється в творчості Чапека жанр науково-фантастичної утопії , як його певний час називали, або, як правомірно уточнюють радянські дослідники, антиутопії . До такої «антиутопії» належать створені в першій половині 20-х рр. п'єси «RUR», «Рецепт Макропулоса», романи «Фабрика Абсолюту», «Кракатит». В них неначе схрестилися традиційні ознаки науково-фантастичної літератури з відчутними елементами пародіювання, з сатиричним осміянням, гротеском, вбивчою іронією, з навмисною парадоксальністю.