Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Так, дорогий учителю, я дозволив проголосити себе богом. Мої добрі східні підданці схиляються переді мною й приносять мені жертви. Це політична необхідність, інакше я не матиму належного авторитету в очах цих гірських пастухів та погоничів верблюдів. Як давно минули ті дні, коли Ви навчали мене користуватися розумом і логікою! Проте й сам розум велить пристосовуватися до людської нерозумності. На перший погляд шлях, пройдений мною, може здатися декому фантастичним; та, оглядаючись тепер на нього з нічної тиші свого божественного покою, я бачу, що ніколи не робив нічого не обумовленого моїм попереднім кроком.

І знаєте, мій любий Арістотелю, заради спокою і порядку, заради політичної доцільності добре було б, якби й у моїй західній батьківщині мене визнали богом. Якби я був певен, що мої Македонія і Еллада прийняли як політичний принцип мою необмежену владу, це розв'язало б мені руки тут, на Сході, і я міг би спокійно вирушити здобувати для своєї грецької вітчизни природні кордони аж на узбережжях Китаю. Цим би я навіки утвердив могутність і безпеку своєї Македонії. Як бачите, це тверезий і розумний план; я вже давно не той мрійник, що виголошував присягу над Ахілловою гробницею. І коли я тепер прошу Вас, свого мудрого друга й наставника, щоб Ви по-філософському підготували й переконливо аргументували моїм грекам і македонцям проголошення мене богом, то роблю це як свідомий своєї відповідальності політик і державний діяч. Полишаю на Ваш розсуд, чи візьметеся Ви виконати це завдання, як доцільну, патріотичну й необхідну з політичного погляду справу.

Вітаю Вас, мій дорогий Арістотелю!

Ваш Александр

Власне, та історія з Архімедом була зовсім не така, як пишуть у книжках. Це правда, що його вбито, коли римляни взяли приступом Сіракузи, але неправда, що в дім до нього вдерся, шукаючи, здобичі, римський воїн, а Архімед, заглиблений у креслення якихось геометричних фігур, сердито буркнув йому: «Не займай моїх кіл!» По-перше, Архімед зовсім не був неуважливим професором, який не бачить, що робиться довкола нього; навпаки, він мав натуру справжнього воїна й винаходив бойові машини для оборони міста; а по-друге, той римський воїн був не п'яний мародер, а освічений і честолюбний штабний центуріон Луцій. Він знав, з ким має честь побачитися, й прийшов не грабувати дім, а з порога відсалютував по-військовому і сказав:

— Вітаю тебе, Архімеде.

Архімед звів очі від навоскованої дощечки, на якій справді креслив щось, і мовив:

— Що таке?

— Архімеде, — почав Луцій, — ми знаємо, що без твоїх бойових машин Сіракузи не протрималися б і місяця. А ми морочилися з ними два роки. Будь певен, ми, військові, вміємо це оцінити. Машини чудові. Дозволь тебе поздоровити.

Архімед махнув рукою.

— Ет, облиш, що в них такого. Звичайні метальні механізми — іграшка, та й усе. Великого наукового значення вони не мають.

— Зате мають воєнне, — заперечив Луцій. — Слухай, Архімеде, я прийшов запропонувати тобі, щоб ти працював на нас.

— На кого це?

— На римлян. Ти ж напевне бачиш, що Карфаген занепадає. Навіщо ж йому допомагати? Ось почекай, тепер ми за нього хіба ж так візьмемося. Вам би всім краще пристати до нас.

— А чому це? — спитав Архімед. — Ми, сіракузяни, між іншим, греки. Чого б це ми мали приставати до вас?

— Того, що ви живете на Сіцілії, а Сіцілія нам потрібна.

— А навіщо вона потрібна вам?

— Бо ми хочемо оволодіти Середземним морем.

— Ага, — мовив Архімед і замислено втупив очі в свою дощечку. — А навіщо це вам?

— Хто володіє Середземним морем, той володіє всім світом, — відповів Луцій. — Хіба не ясно?

— А вам неодмінно треба володіти всім світом?

— Атож. Місія Риму — стати володарем світу, І він буде ним, я тебе запевняю.

— Може, й так, — сказав Архімед і затер щось на своїй дощечці. — Але я б вам такого не радив, Луцію. Бач, колись вам доведеться відстоювати ту владу, і ви матимете з цим великий клопіт.

— Дарма; зате ми будемо великою імперією.

— Велика імперія… — протяг Архімед. — Чи накреслю я велике коло, чи мале, — однаково це тільки коло. Воно має свої межі. Так і ви, Луцію, ніколи не позбудетеся кордонів, будете ними обмежені. Ти гадаєш, що велике коло досконаліше від малого? Гадаєш, що станеш більшим геометром, коли накреслиш більше коло?

— Ви, греки, весь час бавитесь аргументами, — заперечив центуріон. — А ми доводимо свою правду інакше.

— Як же?