Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Із приймача лунав гімн. Усі мерці мовчки підводяться й стають струнко.

Мати. Чотириста хлопців. Ну як це можна… вбивати таких дітей?

Петр. Тс-с, мамо, не говори!

Всі позастигали. Гімн стихає.

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло, алло! Учбове судно «Горгона» більше не озивається.

Корнель. Прощайте, кадети! (Вішає рушницю на стіну) .

Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Закликаємо всіх чоловіків до лав війська. Закликаємо весь народ до боротьби. Вітчизна кличе своїх дітей. До зброї! До зброї!

Мати. Що, ти ще кричиш? Тобі, матері, ще мало? Ти ще й інших туди посилаєш?

Чоловічий голос із приймача. Командування західного сектора повідомляє: по всьому фронту відбиваємося від численніших ворожих сил. Бої точаться з небувалою запеклістю. Наша авіаційна розвідка доповідає, що підходять нові ворожі дивізії…

Грюкіт у двері.

Голос Тоні. Мамо! Матусю!

Мати (вимикає приймач) . Тихо!

Знов грюкіт.

Голос Тоні. Матусю, ти там?

Мати. Тут, мій маленький. (Махає рукою, щоб хто-небудь погасив світло) . Зараз, зараз.

Темрява. Пауза.

Мати (відмикає двері) . Чого тобі, Тоні?

Тоні. Ти сидиш тут потемки?

Мати. Засвіти.

Тоні (засвічує люстру вимикачем біля дверей; у кімнаті нікого, але на столі лишились розкладені штабні карти) . Мамо, з ким ти тут розмовляла?

Мати. Ні з ким, синочку.

Тоні. Але ж я чув якісь голоси…

Мати. Та це… воно, синку. (Вмикає радіо) .

Тоні. А нащо тут ці карти?

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! Головний штаб армії повідомляє: вранці нальотом ворожої авіації зруйноване вщент місто Вільямедія. З цивільного населення загинуло вісімсот душ — переважно жінки і діти. Славне старовинне місто, скарбниця нашої історії, лежить у руїнах.

Тоні. Ти чуєш, мамо?

Чоловічий голос із приймача. Одна бомба влучила в лікарню. Загинуло шістдесят хворих. Місто палає.

Тоні. Матусю, прошу тебе…

Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Звертаємось до всього світу! Слухайте, люди! Сьогодні вранці ворожі літаки налетіли на село Борго й скинули бомби на сільську школу. Дітей, що вибігли зі школи, обстріляно з кулеметів. Вісімдесят школярів поранено. Дев’ятнадцятеро убито кулеметним вогнем. Тридцять п’ять… розірвано на шматки бомбами.

Мати. Що ти кажеш? Дітей? Хіба хто вбиває дітей?

Тоні (шукає на карті) . Де це? Де це?

Мати (стоїть, мов закам'яніла) . Дітей! Маленьких, беззахисних діток!

Тиша.

(Зірвавши зі стіни рушницю, величним жестом обома руками подає її Тоні) . Йди!

Завіса

— Ре, Мері, ре, — машинально, терпляче поправляв Ольга. Дівчинка нехотя бренькає на фортепіано легенький етюд; вони товчуть його вже два тижні, але чим далі, тим виходить гірше. Ольгу навіть уві сні переслідує цей ненависний дитячий мотивчик.

— Ре, Мері, ну слухайте ж: до-ре-соль-ре, — тихенько наспівує Ольга й програє пасаж на фортепіано. — Будьте уважніші: до-ре-соль-ре. Та ні, ре! Ре! Чому ви весь час граєте мі?

Мері сама не знає, чому вона фальшивить, вона пам'ятає тільки, що мусить грати; її очі палають ненавистю, вона б'є ногами стілець і ось-ось утече до папа, а тим часом знов і знов уперто грає мі замість ре. Ольга вже не стежить за нею, а змучено дивиться у вікно. Надворі сяє сонце, великі дерева в парку розгойдує гарячий вітер; але й там, у парку, нема волі, та й на ланах жита, що стелються за парком… Ох, коли вже скінчиться цей урок! І знов мі, мі, мі!..

— Ре, Мері, ре, — в розпачі повторює Ольга — і раптом вибухає: — Ви ніколи не навчитеся грати!

Дівчинка випростується й обпікає Ольгу сповненим аристократичної пихи поглядом:

— Чому ж ви, мадемуазель, не скажете цього при папа? Ольга закушує губу.

— Грайте! — наказує вона занадто гостро і, зустрівши злий погляд вихованки, починає голосно й нетерпляче рахувати: —Раз, два, три, чотири. Раз, два, три, чотири. До-ре-соль-ре. Не так. Раз, два, три, чотири.

Двері до зали ледь прочинились. Це, напевне, знову старий граф прийшов і підслухує. Ольга стишила голос: