Семен Скляренко - Пролог

Здесь есть возможность читать онлайн «Семен Скляренко - Пролог» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1936, Издательство: Держлітвидав, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пролог: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пролог»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

С. Скляренко вирізнявся прагненням завжди бути в авангарді літературного процесу, випробовувати себе в нових жанрах. Він оперативно й охоче відгукувався майже на всі запити й починання. Відомий прозаїк, він став одним з перших творців так званого виробничого роману: «Бурун» (1932), «Помилка» (1933). Зв'язкам життя з наукою присвячений роман «Страх» (1935), який тогочасні критики сприйняли не як художню оповідь, а скоріш як науково-популярний твір.
В 30-ті роки почала плідно розвиватися фантастика, про що свідчили твори В. Владка, Ю. Смолича, О. Слісаренка. С. Скляренко випробував себе і в цьому жанрі, написавши фантастичний роман «Пролог» (1936 р.).

Пролог — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пролог», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вас не стало! У ваших колись руках була культура, наука, мистецтво. У ваших руках були книгозбірні, музеї, школи. Все це ми забрали, все тепер у наших руках. І вже в наших бібліотеках, школах, академіях працюють наші вчені, професори, академіки, ми опанували науку, культуру, мистецтво.

Чого ж ви, через століття, через наші голови простягаєте до горла моєї дитини пазурі свої?»

І жодної відповіді немає. Хто може мені відповісти? Ніхто й нічого не скаже мені тут, уночі, в саду! Хто з нас винен? Коли все це трапилося? Десь у предках захований гріх. Але ж ми донесли його до дочки. Хто винен?

Ще раз іду до Макса. Зо мною Людмила. Ніч. Коли ми виходимо з дому, починається дощ. Він весь час нас обливає і вщухає тільки тоді, коли ми доходимо до будинку Макса. Вулиця обмита — над нами вгорі мідяне небо великого міста.

— Я сьогодні їздив до лікарні, — каже Макс. — Це був справжній консиліум. Не було хворої, але хвороба нам і так відома. Винного теж поки що не знайдено. Але він є. Здалеку він мститься нам і вам, Людмило Оскарівно, і тобі, Вадиме. Це — спадковість. Від одного до другого йшла хвороба, і всіх ланок простежити ми не можемо.

Я не знаю, як себе почуває Людмила. На її обличчі я не бачу нічого. Немов так усе й повинно бути. Це дивна пасивність. Щодо мене, то я слухаю слова Макса, як підсудний вирок. Мені дуже важко і прикро — зовсім нічого запитати в Макса. Що він може сказати, крім того, що незабаром Стелла піде від нас? А коли вона й буде між нами, то не буде Стелли, музикантші, не буде нашої скрипачки, нашої колись веселої, жвавої дівчинки. Її не буде! Я чую в його словах вирок.

— Є один вихід…

Прокидаюсь.

— Є один вихід, але це власне і не вихід. Можна спробувати перемогти хворобу — тільки з великим риском для життя дитини. Ми й хотіли запропонувати це вам. Вітри й хвилі допомагають сміливим мореходцям. Від вітрів і хвиль загибають боягузи.

— Що саме треба зробити? — майже кричу я. — Коли їй треба дати мою кров, коли треба віддати всі кошти… Я на все згоден, щоб тільки врятувати дівчинку.

— Треба дівчинці прищепити малярію, — каже Макс.

Цих слів я спочатку не розумію. Не можу збагнути — для чого хворій дівчинці, яка має одну страшну хворобу, прищеплювати ще одну. І таку жахливу хворобу, як малярія. Я бачив хворих маляриків, бачив схудлих, кістлявих, з тремтячими руками, їхні виснажені хворобою зелені обличчя. А самі напади малярії — години, коли людину трусить, коли вона втрачає останні сили, коли треба мати надзвичайно багато енергії для тою, щоб перенести напад! Втрата свідомості, температура. Навіщо?..

Хоч… правда, я чи читав, чи чув про лікування в деяких випадках психічних хвороб малярією. Я читав це… І раптом пригадую. Журнал. 137 сторінка. Вгорі з правого боку — фото бородатого, літнього чоловіка. Це асоціативно зовсім не в’язалося з дівчиною, і тому я забув фото й зміст статті.

— Ми успішно лікуємо таких хворих малярією, — пояснює Макс. — Багато спроб, проведених над фізично здоровими людьми, закінчилися вдало. Хворим, яких спіткала ця хвороба, таким хворим, як Стелла, ми прищеплюємо малярію. Хворі мучаться від малярії. Ти знаєш цю хворобу? Вона страшна! Жорстока пропасниця тижнями трусить тіло. Треба витерпіти більше, як десять нападів хвороби. Але в організмі хворого в цей час відбуваються чудесні зміни. Висока температура та ще цілий ряд факторів спричиняються до того, що хворий одужує. Ми уриваємо малярію — зникає малярія і зникає божевілля. Хворі стають здоровими. Тільки…

— Стелла помре від малярії, — тихо каже Людмила.

— Так, — відповідає Макс, — все може трапитись. Це — риск. Про це ми сьогодні на нараді лікарів і говорили. Для того, щоб перенести малярію, треба мати міцний, здоровий організм.

— Наша Стелла дуже квола, — виривається в Людмили.

— Так, — згоджується Макс. — Вона надзвичайно квола, і через те небезпека зростає.

— Це — свідоме вбивство! — істерично вигукує Людмила.

— Коли вбивство робиться для того, щоб урятувати людину, засуджену до смерті чи потворного існування, — зауважує Макс, — що ж, тоді треба спробувати зробити вбивство. Та чи можна ще й назвати це вбивством?

— Я не дам своєї дитини! — кричить Людмила. — Нехай вона божеволіє! Нехай вона помирає, не розуміючи нічого! Але свідомо прищепити їй іще одну хворобу? Знати, що вона страждає ще й від малярії, що може швидко померти? Ні, я ніколи на це не згоджусь!

— Я й не збираюсь вас умовляти прищепити дитині малярію, — заспокоює її Макс. — Я тільки сказав, які можливості для лікування дає в наш час наука. Це — мій обов’язок. А ваше право лікувати чи ні.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пролог»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пролог» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Семен Скляренко - Владимир
Семен Скляренко
Семен Скляренко - Святослав
Семен Скляренко
Валентина Скляренко - Окружение Гитлера
Валентина Скляренко
Семен Скляренко - Святослав (укр.)
Семен Скляренко
Семен Скляренко - Володимир
Семен Скляренко
Валентина Скляренко - Чингисхан
Валентина Скляренко
Валентина Скляренко - Майкл Джексон
Валентина Скляренко
Валентина Скляренко - 100 знаменитых женщин
Валентина Скляренко
Валентина Скляренко - 100 знаменитых евреев
Валентина Скляренко
Валентина Скляренко - 100 знаменитых ученых
Валентина Скляренко
Отзывы о книге «Пролог»

Обсуждение, отзывы о книге «Пролог» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x