Леонід Сапожников - Вічний рух

— Ну, не радійте даремно. Є лише одна безглуздість, але саме нею ми і скористаємось. Згода?

Інспектор з помічником зачинили кабінет і зупинивши таксі, помчали в кримінальну лабораторію, що залишилась в старому приміщенні управління. Дорогою Ел силився розгадати задумку шефа, та марно.

Хвилин за п’ятнадцять похмура будівля відчинила двері перед пошуківцями. Там вони ще хвилин десять чекали експерта, котрий був з ними на квартирі, коли сталася ця містична кровотеча.

— Консерванти на місці? — мало не пошепки запитав Алан у експерта.

Той склав руки за спиною.

— Зрозуміло, все на місці і під охороною.

— Чудово, — мовив Алан. — А тепер уважно слухайте мене. Ніяких запитань. Все необхідно виконати точнісінько і без помилок.

Ел та експерт зацікавлено спостерігали за Аланом.

— Ви запевнили, — звернувся до експерта, — що кров справжня. До того ж O/І/Rh+.

— Так.

— Ну, так і в мене І. Резус фактор позитивний. А тому, любий ви наш, візьміть один консервант під мою особисту відповідальність, я підкреслюю, особисту відповідальність, при свідках, зробіть мені перекачування крові.

У експерта мало не вилізли очі.

— Та ви що… Що?.. Що?..

Алан посміхнувся.

— Що, що? Це ж справжня кров.

І взагалі, я наказую вам. Відповідальності ви не несете. А Ел підтвердить все, і як юрист, і як просто свідок.

Алан схопив Ела за руку. Помічник відкрив рот від здивування, але вчасно зорієнтувався і махнув головою.

Зрозуміло, можете не хвилюватися. Пан інспектор, з власної волі, хоче зробити переливання крові з метою слідчого експерименту.

Алан міцно стис руку Ела в знак подяки та підтримки.

Експерт вагався, але повернувшись до виходу сказав:

— Я не можу дати жодної гарантії, що з вами все буде нормально і під час переливання крові і після.

— Добре, добре. Але несіть і готуйте все швидше. Я чекаю тут, — Алану нетерпеливилося.

Він спочатку проходжався коридором, а потім сів на стілець під стіною. Ел мовчки поглядав на Алана. В очах німе запитання. Було видно, що зараз він нічого не міг втямити. Минуло хвилин тридцять. Алан мірився шукати експерта та двері тихо прочинилися і робітники лабораторії внесли обладнання. Вони вовтузилися довго, встановлюючи та перевіряючи правильність пристрою. До кімнати зайшов експерт, причинив за собою двері, оглянув обладнання і наблизився до Алана.

— Що ж, ми можемо починати. Думаю буде зайвим, коли хтось буде сторонній.

Він дістав з валізи прозорий пакет та під’єднав до пристрою.

Алан зняв сорочку, ліг на ліжко.

— Ел, все що станеться, ти опиши — і в справу, зроби висновки, ти знаєш, — Алан поспішав. Дістаючи ключі для помічника від сейфу його руки ледь тремтіли.

Голка плавно та акуратно ввійшла в шкіру, судина ледь розширилась, зустрівши сталеву гостю. Вміст пакету почав поступово зменшуватися. Експерт швидко під’єднав до Алана всі передавачі, і підсів на ліжко, спостерігаючи за пристроєм. Інспектор відчув хвилі сонливості, які поступово відтягували його з реальності. Очі Алана заплющилися, голова схилилася набік.

Ел це відразу помітив.

— Він, здається, втратив свідомість, йому поганої Що ж ви, робіть що-небудь! — кинувся він до експерта.

— А де привід для хвилювання? Всі показники в нормі, все проходить успішно.

Ел був готовий штовхнути експерта.

— Ви що не бачите?

— Бачу. Факт неординарний, але я підкреслюю — все в нормі.

Пакет спорожнювався. Ел нервував. А експерт не, міг пояснити, чому Алан втратив свідомість. Він лише бачив дані пристроїв і вірив, що вони помилитесь не можуть.

Крізь маленьке віконце лабораторії було чутно дощ. Він стукав по шибках, потім ковзався по підвіконню, розбивався об асфальт. Потоки, утворювані на землі, звивались поміж камінців і бігли донизу в люки каналізації і падали на дно стічних труб сильними водоспадами. В нутрощах труб вони прискорювали свої течії, ставали сильнішими і перетворювались в струмки, розкидані у різні сторони міста. Проходячи крізь ґрунт вода приєднувалась до підземних струмків. Разом з ними вона виходила на поверхню. Тут течія дещо уповільнювалась. Спокійні води річок неспішно вливались в моря. Хвилі невдоволено пінилися, розбивались одна об одну і поспішали на схід. Викочуючись в океанські простори, багато з них розчинялося і лише численні відходили підводними течіями на північ, щоб додати сил Гольфстріму. Цей велетень розбурхував Північну Атлантику допоки ставало сил. Потім води течії слабшали і одразу ставали кригою. Так починалося їхнє дрейфування в Північному Льодовитому океані. Рухаючись роками крижини обростали сніговими бурунами, іноді кришилися, росли і розпадались. Це тривало доти, поки не виходили до чистої води, що несла айсберги на північ. Розкидані в усіх напрямках вони пливли в різні частини світу, тонучи і випаровуючись в теплих зонах, утворюючи чи то тумани, чи то роси на луках. Звідти доля несла їх знову і знову далі.