Георгій Кузьмін - Билиці та вигадки нашого футболу

Павло Карлович Вешке не поскупився на срібло для кубка переможцям. Кубок виготовив ювелір Леонід Кумиловський-Федосов, у якого він потім і зберігався в міжсезоння.

Уже тоді існувало правило, що команда, яка завоювала трофей тричі підряд, отримує його довічно… Другому призерові призначався приз пана Губчевського – пам'ятний альбом в сап'яновій палітурці з фотографіями трьох кращих команд ліги. Інтуїція підказувала Вешке-старшому, що його нащадки у складі збірної Німецького гімнастичного товариства вище третього місця не стрибнуть, і він розстарався, виділивши для майбутніх бронзових призерів срібний м'яч на малахітовій підставці, приз, який за красою і символікою цілком міг змагатися з головним…

На честь прибуття до Києва в кінці серпня государя імператора було оголошено п'ять вихідних днів. Місто напередодні очистили від небажаних елементів. Тільки за підозрою до партії есерів було затримано 33-х.

Запобіжні засоби вживалися для тих часів небачені. На охорону Миколи II і вищих сановників виділили 300 тисяч рублів. На допомогу місцевій поліції прикомандирували 189 жандармів і співробітників центрального філерського загону. Під час поїздки імператора з Києва до Овруча впродовж 43 кілометрів дороги кожні п'ять метрів обабіч в шаховому порядку були розставлені солдати і кінна варта. На офіційні торжества допуск здійснювався по 26 (!) категоріях пропусків. У Оперний театр, де сталася трагедія, вхід був виключно за іменними квитками. Нічого не допомогло…

Початок занять в учбових закладах відклали до 12 вересня. На сімнадцяте Тананаєв призначив урочисте відкриття футбольної ліги. План завалився вслід за прем'єром і міністром внутрішніх справ Столипіним, скошеним двома кулями Мордка Богрова.

У злощасний четвер 1 вересня 1911 року фотограф Губчевський за розпорядженням київського губернатора, камергера високого двору Олексія Федоровича Гирса невідступно супроводжував царський двір. О 14.00 прибули на Печерський іподром, де відбулися скачки й огляд «потішних». Там Олександру Михайловичу вдалося зробити останній прижиттєвий знімок Столипіна. Петро Аркадійович був одягнений як чиновник з дворян – у білий кітель і картуз з білим чохлом. Лише чорна пов'язка на рукаві визначала особу, наближену до імператора. Київський фотограф відобразив Столипіна, коли той прогулювався під руку з губернатором Гірсом. Цей знімок, що обійшов усі російські газети, зробив Губчевського знаменитим…

Після оголошення про смерть прем'єра Київ занурився в траур. Члени «Союзу Михайла Архангела» на чолі з Любинським і Балабухою погрожували рознести по цеглинці єврейський Поділ. На територію міста терміново були введені регулярні військові частини. У ніч на 12 вересня Богрова, одягненого в той же фрак, в якому він був у театрі, повісили на Лисій горі – за переказами, улюбленому місці шабашів нечистої сили. Окрім офіційних осіб, дозвіл бути присутнім на страті отримали три дюжини «союзників» і націоналістів, які сумнівалися, що Богров буде повішений. Між тим, злочинець устиг дізнатися про загибель Столипіна і був щасливий, що нібито виконав своє призначення. Самсон Торський потім писав, що якби публіці дали розтерзати провокатора в театрі, він би в пеклі мучився, крім усього іншого, і від невідомості: помер-таки Столипін від його руки чи ні…

Малу Володимирську перейменували в Столипінську. У газетах оголосили про збір грошей на спорудження пам'ятника загиблому реформаторові. Крісло, в яке опустився після пострілів прем'єр, з театру прибрали. Це крісло планували передати музею рідного Столипіну Саратова…

Про футбол забули навіть найзатятіші шанувальники гри. Але ненадовго. Час брав своє.

24 вересня був обраний керівний комітет ліги. Головою став Микола Олександрович Тананаєв, секретарем – Вешке, скарбником – Вітольд Камінський. Ухвалили: через тиждень починати! 1 жовтня 1911 року о третій годині пополудні на майданчик політехніків вибігли команди другої і четвертої гімназій. З цього матчу і ведеться відлік офіційних футбольних змагань у Києві.

Турнір проходив зовні солідно – по круговій системі і за всіма тодішніми офіційними правилами. Але… Емоції учасників били через край. Арбітраж авторитетних Анохіна, Камінського, Вешке, самого Кашпара часто оспорювався, викликаючи запеклі суперечки і невдоволення. Доходило до відвертих колотнеч. І лише дипломатичність майбутнього лауреата Сталінської премії, а тоді 33-річного доцента-хіміка Миколи Тананаєва, його терпіння і такт рятували ситуацію. Перший голова Київської футбольної ліги, Тананаєв старався не дарма. Політехніки, в команді яких він значився провідним півзахисником, виграли чемпіонат. Футболісти Імператорської Олександровської гімназії стали віце-чемпіонами Києва, команда Німецького гімнастичного товариства, як і передбачав мудрий Вешке-старший, отримала срібний м'яч на малахітовій підставці.