Микола Хвильовий: Камо грядеши

І тому зовсім не дивно, що вчорашній «жужу», тип із концентраційного табору, який–небудь денікінський прапорщик Смердипупенко береться ревізувати марксизм і голосно обвинувачує Троцького в контрреволюційності. Як же: він тепер революціонер — хіба ви не знали? Хіба він не вчить вас: «будуй життя», покинь його «пізнавати і споглядати». Він цілком червоний. Чуєте? Червоний!

Це така тонка софістика, таке безвихідне павутиння, що в нім не тільки «молода» молодь плутається, але й Чужаки. І справді: кому спаде на думку, що ми, «олімпійці», будуванню життя без лапок не протиставимо свого, певніш плеханівського, «пізнання». Кому спаде на думку, що:

— Будування життя в його всесвітньому масштабі ми мислимо, і цілком справедливо, тільки через пізнання його і, очевидно, через споглядання, без якого не може бути пізнання.

Кому спаде на думку після непманівської софістики? Одна справа збудувати кілька кооперативів (за це тчи не тільки голосуємо, але й самі засукаємо рукава), і зовсім інший смак подивитись в перспективу, й не на саму свою «неньку», а на май6утнє пролетаріату, на майбутнє всієї людськості. І не тільки подивитись, але й намітити деякі шляхи для дальшого етапу. Тут самим «будуй» нічого не зробиш, як нічого не зробиш і «лєвим рєбячеством». Тут і йде нам на допомогу плеханівське «пізнання».

От чому новий рантьє протиставить йому своє «будуй». Він добре розуміє, що мистецтво — великий чинник у розвиткові суспільства (це не Чужак) , і він додає до нього ліквідаторську консервативну доктрину:

— «Мистецтво як метод будування життя».

З нього естет поганий, недарма художники, артисти, музиканти так ненавидять сучасну авдиторію. Це той великий буржуа, що дав Бетховена, Моцарта; це той новий рантьє, який їде до театру не симфонічного оркестру слухати, а показати свої мамулуваті перстені, своє строкато–коштовне, але без всякого смаку зроблене вбрання, йде подрімати й посопіти носом. Це не той великий буржуа, що сходить з історичної арени, зігравши свою велику роль, — це дрібнобуржуазний рантьє з відсталої країни.

Але цей рантьє розуміє свої інтереси — відціля й його мистецька доктрина і «будуй без пізнання», цебто ліквідуй мистецтво.

І тому зовсім не дивно, що всі ці «лєфи» (по суті «прафи») , напостівці, «октябристи» і т. п. зійшлись на цій доктрині. Хотіли вони цього — не хотіли, але вони стали ідеологами нашого непмана. Не всі й так звані анархісти припускали свою залежність від куркуля.

Всім їм треба пригадати пораду Плеханова:

— «Щоб розібратися в тому, що я називав живим одягом ідеології, треба мати талант або принаймні хоч почуття художника. Тим корисніш таке почуття, коли ми беремося визначати соціологічний еквівалент мистецького твору».

Всі ці «прафи», напостовці хворіють на очі, і ім'я їхній хворобі — пресбіопія (стареча далекозорість): їм здається, що вони бачать далеко, але це тільки ілюзія, бо даль вже не хвилює їх, вона для них темна, мертва пляма — і тільки. Зате вони нічого не бачать під своїм носом.

Так ми розшифровуємо «червоне» визначення. Так ми дивимось на «мистецтво взагалі». Може, й тепер не розумієте, що таке мистецтво?

Тоді дозвольте іншими словами, популярно:

— Коли просвітянин стоїть на вигоні, де заходить божественне сонце, — він, вбираючи легкий кізячий димок, почуває, що йому якось не по собі. Він сідає і пише лантух віршів чи то оповідань про вишневі садки і — головне — про «хай живе навіки червоний неп!» і несе їх до міста. В місті виясняється: твори не годяться. Це значить, що його, за « енком», «комплекс рефлексологічних відбивачів» (от бачите, тов. Майфете, вашу статтю таки вчитали!), — так–от, цей «комплекс» в стані примітивності. Але просвітянин цьому не вірить i приймає «октябрську» платформу.

Так підійшли ми до другої засади, яка мусить розчарувати «енка»:

— «Митцем взагалі» може бути тільки виключно яскрава індивідуальність, яка має, не тільки чималий життєвий досвід, але й, в силу деяких фрейдівських передумов, зрегулювала свою творчу діяльність по призначеній їй сліпою природою путі.

Ви скажете, що це абстракція? А ми вас порадимо постудіювати психоаналіз. Ви скажете нам, що відціля недалеко й до містики? А ми вас порадимо не плутати понять: одна справа — містика, а друга психіка, і говорячи про психічне явище, ви не минаєте й абстракції. Ви скажете нам, що це агітація за «зверхлюдину»? А ми вам відповідаємо:

— А Ленін, а Маркс, а Ньютон, а… а… — хіба це звичайні люди? Чи, може, ви гадаєте, що вони нічим не відрізняються від просвітянина? Даремно! Історію, звичайно, роблять не вони — маса, не герої, а класи. Але ми б були кишеньковими матеріалістами, коли б побоялись ваших неписьменних закидів в ідеалізмі. Марксизм тим і відрізняється від «панікьорства», що він завжди прямо дивиться правді в очі. «Зверхлюдей» нема, але є яскраві індивідуальності.