Микола Хвильовий: Камо грядеши

— «чи треба митцеві знати, що таке мистецтво, чи не треба? Коли треба, то чи кожна людина здібна розібратися в ньому? Коли не можна, то чи не пора «Плугові» зробити установку на справжній трактор? Дивно чути від керівника великої організації таку фразу:

— «куди, сопливі, беріться за свої справи й вчіться на механіків, агрономів та не лізьте в поезію».

Слухайте, тов. Пилипенко: ми почуваємо образу за агрономів. І справді: хіба–таки можна поета ставити вище від агронома? Чи, може, маестро уявляє собі поезію «лавочкою»? Тоді перепрошуємо: олімпійці тільки тоді беруть гонорар, коли почувають, що його заробили. Республіці комун «автори–селюки», які замість хорошої газетної замітки пишуть лантухи віршів, та ще й вважають їх за «шедевр мистецтва», — не потрібні. Навіть соромно говорити про це. Нам потрібні робсількорівські гуртки, відкіля й вийдуть нові митці й куди ми підемо працювати, а не організації, що беруть ставку на графомана. І нічого, тов. Пилипенко, «божитися» робсількором: це результат не «нового розуміння літератури», а результат роботи нашої партії. Це — перша ластівка культурної, лікнепівської революції на селі й в заводі. Такою приблизно організацією мусить стати й «Плуг». Бо це ж дуже показово, що цей же «Плуг» за кілька років своєї роботи не виділив із себе жодного художника. (Панч тут і ще 2–3 зовсім ні при чому) . Зате він дав «масову літературу», якої ніхто не читає. Це теж показово. Тут ми знову киваємо й на «Гарт»: останній тільки в потенції може бути мистецького організацією. Коли ж і він буде впиратись — йому теж доведеться взяти установку на культурно–освітню організацію. Це теж непогано, бо Нарком освіти т. Шумський; що поставив на порядок денний велике діло культурної революції, очевидно, буде задоволений з цієї допомоги. Тоді вгамуються страсті й тов. Пилипенкові не доведеться згадувати так часто Венеру і — головне — не доведеться доказувати, що «катзна–як зроблені бюсти тов. Леніна» чогось варті, бо він узнає тоді дещо про ту комісію, яку втворено познімати ці бюсти як антихудожні твори, що деморалізують своєю мистецькою недосконалістю.

Залишається ще нам зупинитися на тому питанні, яке — головним чином — зачеплено в другій статті.

Тут справа ще серйозніш, бо тов. Пилипенкові прийшлось її «винести на сторінки великої політичної газети». Словом, політична справа. Тут вже «киви–морги» на «ідеологічний неп», що його хоче завести Хвильовий.

Ми розуміємо нашого маестро: йому не подобається наше твердження, що теорія «октябристського напостівства», по суті, є ідеологією нового рантьє. Але що ж поробиш: треба, очевидно, доказати, що це не так. І, по–перше, оригінальніш, а по–друге, — так, щоб це було справжнім доказом. І потім, не треба тут же бути таким наївним: читач — не ідіот, і коли автор зарані не цурається демагогії, він йому не повірить і на 3 копійки. От що пише тов. Пилипенко:

— «а доводиться демагогувати, бо забув тов. Хвильовий жорстокої непримиримої діалектики боротьби: все, що на користь нашим ворогам, є на шкоду нашим приятелям».

Воістину гоголівська унтер–офіцерська вдова, яка сама себе «висекла». Невже тов. Пилипенко думає, що Плеханов для того писав свою естетику, щоб той же тов. Пилипенко напередодні дев'ятого року революції притягнув за вуха демагогію? Невже для того друковано тисячі книжок про мистецтво, щоб потім не заглядати в них?

От коли треба чекати «літературної водички», приправленої дуже несмачним дурманом!

Але який же це «політичний млин», що його «закрутив» Хвильовий?

Висовуючи голослівне твердження про думки «олімпійця» (цебто в своїй більшій частині плеханівські), які начебто «скеровані на втворення ідеологічної непи» і є «по суті напад на пролетарську диктатуру», наш маестро патетично доносить:

— «24 травня обізвалась на голос тов. Хвильового цитадель українського старого слова й українських старих думок — ВУАН — і влаштувала диспут».

Ну і що з того? Що це доказує? Очевидно, тільки актуальність цієї справи. Ми прекрасно розуміємо, що до нас (як і до вас, тов. Пилипенко) припряжеться кілька політичних прохвостів з міщансько–петлюрівського табору. Але ми знаємо й те, що для них єсть ГПУ і цензура. Чого ви так боїтесь ВУАН? Хіба це не радянська установа? Це ж «ліве ребячество» — не більше, і з ним не збудуєш нової радянської держави. Ми глибоко переконані, що петлюрівська наволоч ненавидить не Пилипенка, а саме — Хвильового, бо останній — хоч це й дивно — глибше дивиться й в самий корінь справи. Бо й справді: чи не пора покинути гримати на нашу академію? Невже на 8–му році революції нема інших способів боротьби? Голова київської філії «Плугу» тов. Щупак вміє далі дивитись: це ж він висовує теорію співробітництва замість відсталої — використану. Що це значить? Це значить, що настав час т. зв. інтелектуальних боїв.