Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Наприклад, підчас єжовської чистки 1936–1933 рр. сотні тисяч українського пересічного робітництва та селянства обвинувачено в троцькізмі і засуджено до концтаборів, хоч ув'язнені були безпартійні і ніякої справи з Троцьким, правими чи лівими ухильниками в партії не мали і навіть тим не цікавились.

Росіянам немає причин скаржитись на несправедливість власної влади, якщо вони порушують її закони.

Цілком інакше виглядає справа засудження та ув'язнення до концтаборів поневолених Москвою неросійських народів. Неросійські народи, серед яких найчільніше місце належиться в СССР українцям, були загарбані і силою прилучені до Росії. Царський і совєтський режими свою владу на загарбаних ними землях тримають тільки силою: через поліцію, державні установи з російським керівництвом, членів компартії, пересічних росіян, переселених або присланих на неросійські землі, а в разі потреби і багнетами військ МВД та совєтської армії (для того виділюються або навіть комплектуються спеціяльні військові частини, у яких переважна кількість належиться росіянам) і т. д.

Для поневолених Росією народів, для їхніх законних державних теренів російсько-комуністична партія з її розгалуженнями та філіями, а також совєтська влада, є чужа, не природня їм, силою накинута влада. Неросійські поневолені народи в СССР, з часів загарбання їхніх державних теренів, ведуть непримиренну національно-визвольну боротьбу за своє національне визволення, за демократичне життя, за власні самостійні держави, з власним державним урядом. Національно-визвольна боротьба поневолених Москвою народів спрямована в першу чергу до здобуття власного державного життя у самостійних державах, до цілковитого відновлення національної відрубности, яку весь час нищить сучасна Росія, з її компартією та владою, та з власною денаціоналізаційною політикою та панславізмом.

Україна, що займає в загальній національно-визвольній протиросійській боротьбі найчільніше, передове місце, не припиняла своєї боротьби від часів поневолення її Московщиною. Ця боротьба знаходить свої активні і пасивні форми у всьому житті СССР, незалежно від місця перебування українців. Підпільні революційно-визвольні протиросійські націоналістичні організації, серед яких на передових позиціях стоїть більше 20 років Організація Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом Степана Бандери, УВО, СВУ, збройна підпільна українська сила — УПА, українські армії часів 1917–1921 років, повстання і бої в Україні підчас колективізації та в Другу світову війну, пасивний спротив загального пересічного українського населення від часів накинення Україні совєтської влади досьогодні, культурна протиросійська боротьба української наукової і технічної інтелігенції і т. д. і т. п., боротьба українського духовенства і народу за свободу релігії — все це взяте разом, було і є спротивом і боротьбою проти російського поневолення, денаціоналізаційної політики, русифікації з її шовінізмом, проти російсько-московської нелюдяности, масового народовбивства, боротьба, за християнську віру і українську Церкву. Це є боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу.

Таким чином, на поневолених Москвою неросійських теренах між собою зударяються головно дві сили: російсько-поневолююча сила з її комуністично-совєтською формою, за якою заховано для національно-визвольних рухів всі підступні і розкладницько-згубні методи і протилежна, спрямована проти неї — революційно-визвольна національна сила, змістом якої є людські правди і чесноти кожного народу, заповіджені Богом і наділені природою.

Тому всі закони і постанови, що ухвалюються в Москві чи її експозитурою для України й інших поневолених в СССР неросійських народів, спрямовані до того, щоб зламати, перебороти і цілковито знищити національну протиросійську боротьбу, звести нанівець і загладити всі національні прикмети, перетворити поневолені народи в один «совєтський» народ, серед якого провідна роля належала б «старшому братові» — російському народові.

Компартія СССР, совєтська влада, з її функціонерами, «великоросійська» нація, вважають і розглядають поневолені ними неросійські народи, в загальній масі, як активний протиросійський елемент, як носіїв систематичного антисовєтського, протикомуністичного спротиву.

Большевизм не народився в Україні, він її завоював і поневолив. Він прийшов в Україну з Московщини, тому він завжди підтримує тільки своє, російське. А таким є повна совєтизація загарбаної України, створення під облудним гаслом «соціялістичних націй» та паперової самостійности Української Совєтської Соціялістичної Республіки, як «невід'ємної, складової» частини СССР. Мета Москви — з українців, прилучивши їх до росіян, створити один совєтський нарід, асимілювати українців та «очистити» територію України.