Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Існує дуже багато емведівських способів, щоб змусити невинну жертву наговорити на себе та вигадати неіснуючий злочин. Очевидно, що не всі методи фізичних тортур застосовують слідчі до арештованих, бо одні з них заламлюються та «признаються» до вини скоріше, інші — довше, а дуже тверді характером навіть витримують всі тортури, або ж помирають від тортур в МВД. Незалежно від того, чи ув'язнений признався до вини чи не признався, МВД, за дуже малими вийнятками, не звільняє з-під арешту, а засуджує до ув'язнення в концтаборах, або на кару смерти. (Авторові цієї книжки слідчий МВД після закінчення допитів офіційно заявив: «Ми знаємо, що ви невинні, але сидіти будете». На запит: «Чому?» — він відповів: «Так потрібно совєтській владі».)

Дуже важкими тортурами буває замкнення до «цементової могили». Перед замкненням слідчий попереджує: «Не признаєтесь, я зроблю так, що признаєтесь!..» В присутності арештованого він наказує конвоїрам: «Замкнути до могили». Арештанта відводять до його камери, як правило в одиночку, і не дають декілька днів їжі. На останній день дають солону рибу, але пити води — не дають. Потім його замикають до «могили». «Могила» — це камера з розміром 2–1,5 метра з цементовими стінами, підлогою та стелею, з електричним освітленням. Вона часто буває наповнена солоною водою до 10 см глибини. За допомогою парового опалення в камері весь час буває велика температура (горяч). Підчас перебування в «могилі» арештант божеволіє і вже згідний підписати на себе навіть вирок смерти, аби позбавитися важких мук.

Подібні методи слідства приводять до того, що тортуровані люди називають гурт своїх знайомих, які нібито з ними належать разом до контрреволюційної організації; МВД їх арештує, а ті в свою чергу називають інших знайомих і т. д. Отже, коло весь час поширюється, а масові арешти відбуваються за принципом: «ліпше арештувати 100 осіб невинних і заслати їх до концтаборів, ніж залишити невиявленого і неарештованого одного контрреволюціонера».

Тому то такі масові арешти підсовєтського неросійського населення носять назву «чистки» або «очистки теренів».

Якщо аналізувати, за які провини ув'язнюється підсовєтське населення до концтаборів, то треба всіх концтаборовиків за національністю поділити в першу чергу на дві категорії: перша, це росіяни, а друга — поневолені Москвою народи. Совєтська влада та російсько-комуністична партія з своїми розгалуженнями (компартіями) в «союзних» республіках СССР є для москалів своїми, рідними! Такої влади та компартії вони бажали ще за царського режиму і прямували до того. Совєтська влада, компартія і Росія для великоросів є одне поняття, вони рівнозначні, бо сам Ленін писав, що: «інтереси національної гордости великоросів збігаються з соціялістичними інтересами великоросійських пролетарів». Знаний російський філософ Бердяєв такими словами схарактеризував большевизм: «Большевизм, це третя форма російського імперіялізму. Большевизм, це чисто національний феномен; хто прагне знайти його глибину, той мусить відкрити його національні коріння та пояснити походження большевизму на основі російської історії». Ф. Бек і В. Годін, автори книжки «Русская чистка й получениє признаний», які перебували ув'язненими в совєтських концтаборах, на стор. 92 пишуть: «Більша частина росіян хоч і незадоволена окремими потягненнями совєтського режиму, але любить совєтську владу, як свою рідну матір і не бажає іншої». («Russian Purge and the Extraction of Confession, by F.Beck»). Тому арештовані росіяни сприймають своє засудження до концтаборів та в'язниць як самозрозумілу річ, на яку не можна ображатись, бо влада засуджує і карає їх, за їхнім переконанням, справедливо і заслужено. На компартію і совєтську владу взагалі росіяни не ображаються і не ставляться до них з ненавистю. Існуючий в Німеччині «Институт изучения СССР Национально-Трудового Союза» в своїх матеріялах пише так: «Автори мемуарів про стан громадян в СССР, як звичайно, добре розуміють моральну природу большевизму… часто недооцінюють його матеріяльні та психологічні можливості, доцільність совєтської системи… глибину і силу її впливів на людину». («Вєстник института по изучєнию истории й культуры СССР» ч. 2, Мюнхен, 1952 р., стор. 142).

В своїй книжці «Das sind die Russen», von John Fisher, автор на стор. 123 пише про росіян таке: «Для більшости росіян поліційна система є настільки нормальне явище, що вони ледве чи можуть уявити собі іншу форму суспільства». Швед Р. Ессен у своїй праці «Die Russische Gleichung» написав, що «колективізм… споконвічна російська дійсність», а далі він пише таке: «Оприччина Івана IV, охранка Миколи І та ҐПУ большевиків і Сталіна — все це є виключно і лише росіянам притаманні російські поліційні організації терору, схожі одна на одну так само, як одне яйце на інше». (R. Essen. «Die Russische Gleichung». Paul Last, Leipzig, 1943, стор. 17 та 27).