Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

В загальних камерах, за часів ягодовщини, вікна вже було закрито знадвору бляшаними заслонами («козирками»). Вони відкриті лише зверху і через них можна побачити тільки маленький клаптик неба. Всі вікна мають з грубого круглого заліза решітку, вмуровану своїми кінцями глибоко в стіни корпусу.

О четвертій годині ранку в'язні вже змушені з ліжок вставати. Черговий вартовий по камері, призначений її старшим — це були як правило кримінальні злочинці або «блатні» — підмітав підлогу і наводив «порядок». Потім камери по черзі виводились до туалету, де в'язні мились в умивальні, а дижурний спорожняв парашу. Умивальні розраховані в більшості на 20 осіб, а милось разом 40–80, — вся камера. Після туалету видавали хліб (400–600 гр.) на весь день, чай — кип'яча вода та одна чайна ложка цукру-піску. В обід до камери вносили (обслуговуючий персонал з в'язнів) дерев'яну бочку юшки («баланда»), надзвичайно низької кальорійности, з розрахунком по пів літри на в'язня. В більшості це була рибна юшка з оселедців або дрібної риби-«тюльки». В деяких в'язницях на обід давали і друге дання — дві столових ложки каші «сєчки» на особу. За дозволом слідчого, в'язні у підслідчих тюрмах можуть одержувати від рідних продуктову передачу та чисту білизну. Тримати в'язневі гроші в камері забороняли, їх здавали до в'язничної каси, а в бухгальтерії записували на особовий рахунок в'язня. Ранком і вечором кожного дня відбувалася перевірка по камерах, а ночами, досить часто, відбувалися загальні обшуки. Листування та побачення з рідними у підслідчих тюрмах в'язням за правилом — не дозволялося. Після вироку, перед етапом до концтаборів, слідчий іноді дозволяв листування. Іноді до камер замикали також і спеціяльних донощиків, які випитували того чи іншого в'язня про його справу та інформували слідчого. Перетримувати в камері книжки чи газети—заборонено. Дозволяли, і то не в усіх тюрмах, грати в шахи та доміно, що їх переважно виготовляли з хліба самі в'язні. Забороняли також гру в карти, але в'язні грали, також виготовляючи їх таки в камері. Заборонено мати папір до писання та олівці.

Таким у загальному був у совєтських підслідчих тюрмах режим до 1936 року. [16] [16] Цей режим автор знає з власного перебування у в'язницях. По 1936 році, в зв'язку з єжовськими чистками, коли виявилося, що вся совєтська країна переповнена «ворогами народу», режим надзвичайно загострився.

Режим у цих тюрмах, як уже згадувалось, надзвичайно суворий. Листуватись чи мати будь-які контакти з світом взагалі заборонені. В'язні мусять найдокладніше виконувати всі суворі в'язничні приписи. Перетримують у таких тюрмах та ізоляторах або політичних в'язнів особливої важливости, вже засуджених за вироком, або підслідчих. До політізоляторів замикають також і різних найвищих партійних зверхників Кремля, засуджених заочно. Так, у політізоляторі перебували свого часу Радек, Єнукідзе, Бубнов, Каплан (вона стріляла в Леніна) та інші. В Ярославльському політізоляторі (м. Ярославль на р. Волзі) в 1931–1937 рр. були ув'язнені К. Гвоздов, соціял-демократ, кол. міністер праці за часів уряду Корейського; В. Базаров (Рудньов), провідний член ЦК соціял-демократичної партії в Росії; грузинські меншовики К. Думбадзе, Г. Перцхалашвілі; дашнак А. Степанас'янс. З російського православного духовенства в Ярославльському політізоляторі перебували єпископ князь А. Ухтомський і єпископ петербурзький Д. Любімов. З католицького духовенства були прелати Матушевич, Стромчинський, Жмігродеський, а такозв пробсти Ф. Забурський та І. Ладига.

Українці, яких замкнено до Ярославльського політізолятора, в минулому були або членами політичним українських партій, або військовиками з армії УНР. На початку осени 1930 року українську групу збільшено за рахунок привезених до політізолятора засуджених у судовому процесі СВУ. До складу новопривезених немов би входили віце-президент Української Академії Наук С. Єфремов, який був засуджений на кару смерти і, за офіційним повідомленням НКВД, — розстріляний; колишній міністер А. Ніковський, академік Слабченко, науковець Чехівський та багато інших. До політізолятора привезено із знищеної Москвою Української Автокефальної Православної Церкви митрополита Миколу Борецького, який, за свідченням очевидців, мав уже ознаки психічного розладнання нервової системи. Загальна кількість ув'язнених в політізоляторі досягала приблизно 400 осіб. Кожний в'язень сидів окремо й ізольовано.