Левко Лукьяненко - Маршал Жуков і українці у другій світовій війні

Документ № 403

Всесоюзного переселенческого комитета при Совнаркоме СССР

о переселении на Украину с других территорий страны

29 декабря 1933 года. Срочно. Секретно.

Нач. ГУЛАГУ ОГПУ тов. Берману

ВПК при СНК СССР при сем препровождает оперсводку № 38 о переселении на Украину по состоянию на 28 декабря с. г. Одновременно ВПК при СНК СССР сообщает, что преподанный план переселения выполнен на 104,76%. Всего переселено 21856 колхозных хозяйств, 117149 человек, 14879 лошадей и 38705 голов разного скота (в число последних входят телки, свиньи и овцы).

Приложение по тексту.

Секретно

Сводная ведомость об отправлении эшелонов с переселенцами на

Украину по состоянию на 28 декабря 1933 года

1. На 28 декабря 1933 г. отправлено 329 эшелонов, 21856 хозяйств, 117149 членов семей, 14879 лошадей, 21896 коров и 38702 голов разного скота.

2. План перевозок колхозников на Украину окончен и выполнен на 104,7%.

Зам. Председателя ВПК при СНК СССР Рудь

(ПДАНГ СРСР, ф. 3675, оп. I, спр. 33, арк. 56. Ориг.)

«Товаришу» російський генерале, може тепер Ви побачите з цих документів, як «звільняли» українську землю від українців і з яких областей завозили в Україну москалів, і чого їх тепер у нас так багато!? А цей документ - лишень дрібний фрагмент колоніальної політики.

Візьмемо за приклад геноцид голодомором 1932-1933 років. 1932 року комуністичні керівники з районів роз'їжджали по селах, скликали селян і розказували, що буде створено колгоспи, радянська влада забезпечить їх тракторами і тому коні вже не будуть потрібні. Коней зігнали до клунь і позамикали, поставили варту і не годували, доки всі не здохли. Пізніше, вже 1933 року, з'ясувалося, що коней виморили, щоб у час голоду люди не могли виїхати з села або не могли їх поїсти.

Василь Рудий розповідає: «У 1932 році, бачили, що насувається велике горе, мій батько з нами, малими, й матір'ю виїхав на Кавказ, в село Новоіванівку колишньої Кабардино-Балкарської АРСР. Працював батько на саманному заводі. І ось якось викликають його і всіх інших українців у сільську раду і наказують протягом 24 годин залишити Кавказ і виїхати на Україну, звідки приїхали. Це викликало обурення, шум. Чому, на яких підставах? Людям пояснили, що це наказ Сталіна. Отже, знищення людей заздалегідь планували». [1] [1] Рудий В. Розп'ята Тиврівщина. - Тиврів Барська райдрукарня, 1993. - С. 53.

Восени 1932 р. були створені бригади, яких називали «буксирами». «Входили до них люди, позбавлені честі, совісті й жалю. Оснащені вони були спеціальними піками та зброєю. Піками шукали захований хліб, а зброєю залякували людей, при непокорі застосовували її."Без будь-якого дозволу вони вдиралися до обійсть і забирали все, що можна було забрати. Не залишали й грама зерна, ні шматка хліба. Те, що можна було з'їсти: суп, борщ, кашу - виливали в помиї». [2] [2] Рудий В. Розп'ята Тиврівщина. - Тиврів Барська райдрукарня, 1993. - С. 52.

На шляхах, що перетинали кордони України, стояло військо і не давало українцям виїхати з України, їх повертали назад на голодну смерть.

Ви піддаєте сумніву сумнозвісний наказ № 0078-42 від 1944 року Берії і Жукова про виселення з України у віддалені райони СРСР всіх українців.

Усі ліві газети бурхливо протестують проти публікацій названого наказу, звинувачуючи патріотичні газети в поширенні антикомуністичних «наклепів». Лукавство і брехливість комуністів нікого не дивує, але звання генерала мало б зобов'язувати людину до почуття власної гідності, поцінування своєї честі та утримання від поширення брехні перевертнями, що порвали з українством і на догоду москалям чимдуж намагаються руйнувати молоду Українську державу. Позаяк Ви відійшли від українства і з довір'ям ставитеся лише до росіян, а не до українців, то доведу Вам і всім «любителям отечества чужого» автентичність наказу Берії і Жукова за допомогою російських джерел.

Інформація про той україножерний наказ почала з'являтися на початку 90-х років. Так, у московській газеті «Комсомольская правда» № 28 від 03.02.1992 року надруковано спогад Стеттініуса наступного змісту: «… в Ялте, по воспоминаниям Эдуарда Стеттиниуса, Сталин жаловался, что его положение на Украине трудное, ненадежное. Что скрывалось за этими словами, стало известно позднее. Оказывается, голодомора Сталину было недостаточно. На очереди стояло выселение всех украинцев. Сталин долго потом сожалел, что ему так и не удалось воплотить в жизнь свои планы».