Левко Лукьяненко - Маршал Жуков і українці у другій світовій війні

А може Вам не відомі одкровення кремлівського професійного вбивці в генеральських погонах Павла Судоплатова, який очолював відділ з організації таємних вбивств здійснюючи більшість цих душогубств, і згодом випустив, про це книгу «Спецоперация: Лубянка и Кремль» (Москва, 1997 р.)?! Факти ці шокували весь цивілізований світ. То чому ж підлі методи ваших вбивць Ви приписуєте нашим самовідданим борцям за волю України?

Ви служили імперській Росії, для Вас вона - авторитет, і тому покажу її суть, насамперед, устами самих же росіян.

Вячеслав Кондратьев у журналі Верховної Ради РФ «Родина» пише: «Увы, режим, который не жалел людей и в мирное время, не мог жалеть их тем более в войну, спасая собственное существование. Клянясь народом, большевики всегда видели в нем лишь материал для осуществления своих утопических идей, да, думаю, и идеи-то эти являлись лишь прикрытием для патологического стремления властвовать. Власть ради власти - вот, наверное, это было главным: сперва власть над одной страной, затем - над всем миром». [23] [23] Кондратьев В. Оплачено кровью // Родина, 1991. - № 6-7. - С. 7.

Російська концепція ведення війни найвиразніше сформульована ще Троцьким: «Не можна вести маси людей на смерть, не маючи в арсеналі командування смертної кари. Треба ставити солдат перед можливістю смерті попереду і неминучості смерті позаду». [24] [24] Энциклопедия военного искусства. - Минск: Литература, 1997. - С. 203.

У цьому ж варварському дусі 16 серпня 1941 року сталінська влада видала наказ № 270: «Расстреливать безжалостно дезертиров, бойцов, сдавшихся в плен. А если они решатся на это, пусть знают, что их семьи будут вынуждены испить самую горькую чашу». [25] [25] Энциклопедия военного искусства. - Минск: Литература, 1997. - С. 203. Під цим документом стоїть і підпис Жукова.

17 листопада 1941 року Сталін підписав наказ № 0428, який зобов'язував військо при відступі до Москви спалювати й руйнувати всі населені пункти. «Выдающихся смельчаков за отважные действия по уничтожению населенных пунктов представлять к правительственной награде». Раньше деревни сжигали только части СС для борьбы с партизанами, теперь же это приказали делать советским солдатам». [26] [26] Энциклопедия военного искусства. - Минск: Литература, 1997. - С. 205.

Якою треба бути бездушною людиною, щоб виправдовувати це московське дикунство!

Ви кажете про визвольну місію Радянської армії, а ось що пише Кондратьев: «Менее всего Сталин и его окружение стремились к освобождению Европы, они стремились к другому: прибрать ее к своим рукам». [27] [27] Кондратьев В. Оплачено кровью // Родина, 1991. - №6-7. - С. 8.

Ви заперечуєте, що Росія була імперією. Тож почитайте «дневниковые записи Чуева о его беседах с Молотовым: «… воспользоваться победой в войне, чтобы расширить социалистическую империю!» Чуете, генерале Іщенко, слова Молотова: «расширить социалистическую империю!»

Часто червоні партизани були не захисниками українських мирних жителів від німецьких окупантів, а навпаки, навмисне провокували жорстокі розправи над невинними людьми. Як пише Кондратьев: «Вот висит немецкое объявление, что за убитого немецкого солдата будет сожжена деревня, в которой это произошло. Ну, казалось бы, по-человечески партизанам пожалеть бы жителей деревни, ан нет, солдата убивают, деревня немцами сжигается, жителям жить негде, деваться некуда, кроме как идти в лес к партизанам. Достигнуты две цели: население начинает ненавидеть оккупантов еще больше, партизанские отряды пополняются людьми… Партизаны сражались с немцами, но они же и терроризировали население оккупированных областей». [28] [28] Кондратьев В. Оплачено кровью // Родина, 1991. - №6-7. - С. 8.

Такими «методами», за провокаціями червоних партизанів окупантами були спалені сотні українських сіл разом з невинними мирними жителями. Існує статистика цих звірств, зокрема на Чернігівщині, звідки я родом, було спалене село Клюси Щорського району, а також Озеряни Варвинського району, у якому живими було спалено 365 мирних жителів, у тому числі - дітей і жінок.

Ви називаєте Червону Армію армією-визволителькою. Думаю, що армію можна називати визволителькою, коли вона вигнала окупанта і сама вийшла з країни, надавши їй можливість розвиватися за своїм розсудом, а коли вона вигнала окупанта, а сама залишилася і підпорядкувала собі країну, то це не визволення, а заміна однієї окупації іншою.