Олесь Бердник - Золоті Ворота

В цей грізний час планетарного Вибору — загибель чи воскресіння — ми пропонуємо шлях Святих, Духовних, Космічних Націй, ми пропонуємо шлях Зоряного Братерства Народів Планети.

Ми здійснюємо Волю Святої України.

До кого звертаємось, перед ким декларуємо Основи Буття Святої України? Чи не відлунює наш голос у порожнечі?

Ми вже збагнули, що зовнішня множинність — ніщо. Мільйони духовних мерців лише засмічують поле історичного розвою, а два творящі духи можуть створити Новий Світ.

Покладемось на тих, хто чатує серед пітьми, якщо навіть їх небагато, покладемось на тих, котрі отруєні дрімотою, але можуть прокинутись від докірливого Слова Матері.

Прокиньтеся, станьмо в Кільце Братерства, захистімо серцями своїми благовісну хвилину таємничого народження. Цей час — неповторний!

Чути крик Дитини! То крик — у Вічність!

Поспішають з Божого Лона легіони небесних войовників, щоб захистити Світоносне Дитя! Дайте, Браття, їм небувалу стежину, відкрийте їм чисті серця, щоб мали куди ввійти Лицарі Волі, щоб могли вони втілитися на згорьованій Землі!

І, замкнувши в Синівське Кільце Матір-Україну, ми скажемо братерським народам Планети:

— Вітаємо вас, Народи-Брати! Ось наша дружня рука і серце — навіки, до нескінченості. Ви перегортаєте пожовклі хартії минулого, запилені манускрипти «історії», щоб дізнатися ХТО, КОЛИ, КОГО і ЯК? Даремна справа! Відкиньте штучні симпатії чи антипатії — вони нам нав’язані деспотами і диктаторами, хитрими політиканами і жерцями мертвих богів.

Живий Бог вам говорить: — Ви Діти Єдиної Матері! Кожен народ неповторний, але кожен — улюблене Дитя! Чому ж ви наїжачилися ядерним частоколом, цілячи в серця братів та сестер своїх? Що може бути вирішене в результаті тисячолітньої ненависті?

Ми рішуче пориваємо з примарами, з кривавими снами вчорашньої ночі. СВЯТА УКРАЇНА, прокинувшись, кличе ВАС, СВЯТИХ СЕСТЕР, на радісне СВЯТО ЄДНАННЯ!

Хочемо бачити — хто виступить супроти такого Свята? Хочемо глянути на його личину! Чи не буде вона мордою доісторичної рептилії?

І запитає злобно така рептилія:

— На чому збудуєте ви вашу Святу Україну? Де її основа, підмурок? Де форми співжиття? Де адміністрація? Що маєте ви реально, щоб сформувати бодай пунктир якогось порядку і послідовності в діях?

І запитаємо ми:

— А що ви маєте реально? Що ви маєте таке, щоб могло дати правдивий плід у грядущому?

Скаже гордовито рептилія:

— Маємо тисячолітню структуру — ДЕРЖАВУ. Вона незрима, але перед нею тремтять мільярди душ, її не помацаєш руками, але вона одним наказом кидає в бої дивізії та армії. Вона не має серця, мозку, тіла, але полонить людські серця, висмоктує мозок мислителів, користується тілами своїх рабів. І образа держави словом чи дією жорстоко карається. Маємо мільйони жандармів та агентів таємної поліції, маємо тисячі в’язниць, тому не турбуємося про майбутнє: воно для держави забезпечене!

І скажемо ми:

— Яка ж не реальність? Всі ваші в’язниці не здатні вбити пробуджений дух! Де мучителі Джордано? Щезли в пекельній пітьмі, а дух Мученика обнімає зоряні сфери, закликаючи нас до себе! Хто згадує катів Кобзаря? А постать Тараса встає над згорьованою Планетою, розсіваючи зерна волелюбних ідей!

Армії, гармати, бомби, в’язниці, мільйони стукачів та провокаторів, юрби деградованих рабів, готових за миску баланди продати Вітчизну і Рідну Матір, — хіба то реальність?

Реальність лише одна: ВІЛЬНИЙ, НЕВМИРУЩИЙ ДУХ — господар Всесвіту! На цій основі, на ТАКОМУ ПІДМУРКУ ми починаємо будувати Блакитний Храм Святої України!

Поети, пісенники, хлібороби, мулярі, мандрівники та шукачі

Правди, замріяні дівчата, мужні хлопці, каторжники за Правду, Розстріляні за Правду, збожеволілі від страждання Матері, котрі не діждалися Синів з кривавих походів. Козацькі Душі всіх віків, котрі жадають небесного походу, — до нас, на поміч!

Вже є підвалини Храму, вже славно потрудилися Сковорода, Тарас, Каменяр, Леся, безліч їхніх братів і сестер. Помолимось чистими вустами Матері й Батькові Сущого! Боже, Поможи!

ПОРА НАСТАЛА!

Гей, Рептилії! Де ваша атомна могутність? Де ваші дредноути, гармати, танки, стукачі, в’язниці? Спробуйте зруйнувати наш Блакитний Храм Серця!

І настав весняний ранок 9 травня 1974і року. І було тихо у предковічному лісі над прадавньою річечкою Витою, лише птахи славили Сонце, та інколи ревище реактивних моторів у небі нагадувало про епоху розбрату.