Айзек Азімов: Мої роботи

І, нарешті, нам був потрібний третій закон (обережність). Робот — коштовна машина, тобто, необхідно її берегти. Але не на шкоду безпеці та службі людині. Отже, Третій закон виглядає наступним чином:

3. Робот має піклуватися про свою безпеку у тій мірі, в якій це не протирічить Першому та Другому законам.

Зрозуміло, ці закони сформульовані в словах, що є певною мірою недосконалістю. В позитронному мозку вони уособлені в складних математичних формулах (в яких я нічого не розумію). Одначе навіть при цьому вони доволі двозначні. Що вважати за шкоду для людини? Чи має робот підкорюватись наказам, які віддає йому дитина, чи божевільний, чи людина з поганими намірами? Чи має він віддати своє вартісне й корисне існування, аби попередити незначну шкоду, яка може бути завдана не дуже важливій людині? Що є «незначна» і що є «не дуже важлива»?

На думку автора, ця двозначність не є недоробкою Трьох законів. Якби Три закони були ідеальними і не викликали жодних сумнівів, чи могли б ми написати наші оповідання? Саме в хитромудрих закутках сумнівів і лежать сюжети, яке стають підвалинами — вже вибачте за каламбур — «Міста роботів».

Я не намагався втілити в слова Три закони в своєму оповідання «Брехун», який з‘явився в травні 1941 року. Одначе в наступному оповіданні «Хоровод», що з‘явилося в березні 1942 року, я приділив їм найприскіпливішу увагу. В цьому числі на сьомому рядку сторінки сто, один з героїв каже: «Тепер слухай. Розпочнемо з Трьох основних законів роботехніки — трьох правил, які міцно вкорінені в позитронному мозку», і далі я їх цитую. Наскільки мені відомо, це перша поява в пресі слова «роботехніка», яке я вигадав.

З того часу впродовж більш, ніж сорока років, коли я написав величезну кількість оповідань та романів про роботів, жодного разу не виникло такої ситуації, щоб мені довелося модифікувати Три закони. Одначе час линув, мої роботи ставали дедалі складнішими та більш різнобічними, і я відчув, що можна внести певні зміни. Таким чином, в «Роботах та Імперії», романі, що був опублікований у 1985 році, я повів мову про те, що в достатньому ступеню просунутий робот може відчути себе зобов‘язаним попередити шкоду, яка, можливо, буде завдана всьому людству в цілому, а не якомусь окремому індивідууму. Я назвав його «Нульовим законом роботехніки» і все ще продовжую над ним працювати.

Винайдення Трьох законів роботехніки — здається, найкрупніший внесок, зроблений мною в наукову фантастику. Тепер їх часто цитують навіть ті, хто не має жодного стосунку до даної області літератури, і вже точно можна сказати, що історія роботехніки не буде вважатися повною без згадки Трьох законів. В 1985 році видавництво «Джон Вайлі та сини» опублікувало «Посібник з промислової роботехніки» під редакцією Саймона Й. Нофа, і на прохання головного редактора я написав вступ стосовно Трьох законів.

Зараз автори творів наукової фантастики виробили цілісеньке море найрізноманітніших ідей, доступних іншим письменникам. Саме з цієї причини я ніколи не заперечував проти того, щоб мої колеги, які присвячують свої праці роботам, користувалися моїми Трьома законами.

Одначе я категорично виступав проти прямого їхнього цитування іншими авторами. Ставтеся до Трьох законів як до даності, але не повторюйте їх — така моя позиція! Поняття належать усім, а слова — лише мені!

(Збірка есеїв, М., ЕКСМО, 2002)