Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

Див.: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів. – Ф. VIII. – № 171 (206). – С 1-788.

ЕУ. – С. 1303; див. також: Там само. – С. 635—636.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст.: кордони, населення, право. – Київ, Основи, 1996. – 223 с – С. 147, 174.

Статут Великого князівства Литовського. У трьох томах. Том 3. Статут Великого князівства Литовського 1588 р. У 2 книгах. Книга 1. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юридична література. – 2004. – 666 с. – С. 6.

Статут Великого князівства Литовського. У трьох томах. Том 1. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юридична література. – 2002. – 462 с. – С. 5, 6, 8, 18—20, 22, 35.

Статут Великого князівства Литовського. У трьох томах. Том 2. Статут Великого князівства Литовського 1566 р. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юридична література. – 2003. – 558 с. – С. 3—6.

Статут Великого князівства Литовського. У трьох томах. Том 3… – С. 16, 17.

Там само. Книга 1. – С. 4, 7, 11, 14.

Єрмолаєв В. Вищі представницькі органи влади в Україні… – С. 16.

Волинське, Галицьке, Подільське, Брацлавське, Київське воєводства та два райони воєводства Волзького (Холмщина та Підляшшя) у XVI ст. обіймали територію в 287 тис. км2, на якій проживало 1 749 000 населення. Див.: www.uahistory.kiev.ua.

Докл. див.: http://uk.wikipedia.org/wiki. Див. також: http://idpu.1000mb.ru/wiki/324/275.

Єрмолаєв В. Вищі представницькі органи влади в Україні… – С. 17.

Ващук Д.П. Обласні привілеї Волині та Київщини: генеза і функціонування у другій половині XV – першій третині XVI ст. – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Київ, 2005. – 18 с.

Там само. – С. 10—12, 14.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут рукописів. – Ф. VIII. – № 169 (204). – Статут Великого княжества Литовського. Редакція 1588 р. – 504 с. – С. 1.

Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2000. – 118 с. – С. 32—33 та ін.

Правовий звичай як джерело українського права IX—XIX ст. За редакцією І.Б. Усенка. – Київ: Наукова думка, 2006. – 279 с – С. 250—254.

Гримич М.В. Звичаєве цивільне право українців XIX – початку XX століття. Київ: Арістей, 2006. – 555 с – С. 443—457.

Резніков А.В. Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис). – Луганськ: РВВ ЛДУВС. – 2007. – 207 с – С. 10, 11, 19. При цьому А. Резніков посилається на статтю З. Черніловського з 15-го тому ВРЕ та статтю І. Усенка з 6-го т. Юридичної енциклопедії (К., 2001 р.).

Дослідникам новітньої історії України добре відомий факт наявності електорального «кордону» в державі: ті, хто живе на захід від Полтави, надають перевагу національним проєвропейським, прозахідним політичним силам; виборці, що проживають на схід від цього кордону, переважно голосують за прокомуністичні, проросійські партії та блоки. Першим, наскільки нам відомо, увагу на це звернув О. Палій. Див.: Місце зустрічі змінити не можна. Сіверодонецьк-2 // http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/14/66859.htm

Там само. – С. 12, 13, 18, 45, 183.

Резніков А.В. Магдебурзьке право… – С. 184.

Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743. – Київ, 1997. – 547 с. – С. VII.

Резніков А.В. Магдебурзьке право… – С. 185, 186 та ін. Див. також: Гуржій О. Українська козацька держава… – С. 174.

Брехуненко В. Московська експансія… – С. 294, 311. Див. також: Там само. – С. 313, 316, 319—321.

Там само. – С. 287, 311, 312.

Єрмолаєв В. Вищі представницькі органи влади в Україні… – С. 18—19.

Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2000. – 118 с

Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини… – С. 5—11, 113.

Брехуненко В. Московська експансія… – С. 304, 309. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини… – С. 31.

Це фактично визнають авторитетні дослідження. Так, В. Брехуненко прямо вказує на те, що одруження Тимоша Хмельницького та дочки молдавського господаря Розанди Лупул «посилювало позиції гетьманської влади, додавало аргументів для її узаконення та було значним кроком на шляху впровадження спадкового гетьманату». Див.: Брехуненко В. Московська експансія… – С. 300.