«Жони і діти гди ся мають подіти наші напотом,
Гди нас молодці, тії запорожці, збавлять клопотом».
Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:
«Чини трактати а кажи брати гроші за заслугу,
Бо то єсть здавна заслуга славна запорозького люду».
Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».
Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:
«Он глянув як звір, знет крикнув, як лев, на жолнірськії слова,
Остра, як міч, а груба, як річ, була йому тая мова».
Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:
«Бо скоро стали ляхи подле плавлі, зараз построчили,
Хмельниччики, ординчики обоз заточили».
Прикметно, що в пісні немає антитатарських мотивів. Татари постають як союзники козаків. І це трактується цілком нормально. Хоча Єрлич, схоже, таку позицію не сприймав.
Автор віршів говорить про поразку Миколи Потоцького під Жовтими Водами й Корсунем, яка завершується його полоном:
«Хочет битися, кривди мститися, під Корсунь вступає,
А за собою, як за совою, молодців-запорожців потягає.
Там же на полі всю свою силу жовнірську втрачає,
Стрільбу і штуки, і всі риштуки запорожцям назичає.
Турецькії коні, дорогі убори оддає поневолі,
А сам іде і інних веде до татарської неволі».
Наступна частина віршів – це такі собі «пропозиції» й осмислення подій. Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Миколи Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час перебування на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:
«А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте,
Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте».
Завершується пісня подякою Богові за звитягу. Ця частина є найбільш ідеологічною:
«Честь Богу, хвала, навіки слава війську Дніпровому,
Же з Божей ласки загнали ляшки ку порту Висляному.
А рід проклятий жидівський стятий, чиста Україна,
А віра святая вцале зостала, добрая новина!»
Отже, автор схильний трактувати повстання під проводом Хмельницького як етнічну війну. Мовляв, козаки разом із татарами вигнали ляхів аж до Вісли, а також «стяли», понищили євреїв. Він тішиться з того, бо Україна стала «чистою».
Звучить також славослів’я і війську Запорізькому, і його гетьману Хмельницькому:
«А ти, Чигирине, місто окраїнне, не меншую славу
Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву
Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця,
Хмельницького Чигиринського, давнього запорожця.
Бог його вказав і війську подав, аби їм справовав,
А жеби покорних од рук гордих моцно обварював.
Учини ж, Боже, всім нам гоже, аби булавою
Військо твоє славне, всьому світу явне – за його головою».
Це чи не один з перших панегіриків Хмельницькому. Звичайно, йому далеко до панегіриків пізніших козацьких літописців. Та все ж…
Загалом пісня є провіденціалістською. Автор вважає, що все в руках Бога. Бог покарав ляхів за те, що вони були горді, поступали нерозумно й чинили зло запорожцям. Тепер Бог підняв запорожців, дарував перемогу над ляхами, а також дав їм доброго полководця – Богдана Хмельницького.
Думка, що повстання під проводом Хмельницького – це кара полякам за їхні гріхи, набуває поширення навіть у суто польській літературі. Подібні погляди цілком вкладалися в русло середньовічних уявлень про Божу кару. Вони мали поширення і в літературі українській, і польській.
Окрім віршів про Миколу Потоцького, вміщених у «Літописці…» Єрлича, до нас дійшла ще одна пісня того часу про битву під Жовтими Водами. Починається вона такими словами:
«Висипався хміль із міха І наробив ляхам лиха…». [27] Про Жовтоводинську битву // Слово многоцінне. – Кн. 3. – С. 498–499.
Багато в чому цей твір нагадує народну пісню. І достатньо адекватно відображує настрої й погляди, які панували в козацькому середовищі. Автор тішиться, що ляхи зазнали поразки. З іронією пише про них:
«До Жовтої водиці
Наклав їм дуже хмельниці.
Не могли на ногах стояти —
Воліли утікати».
У цій пісні не зустрічаємо антитатарських мотивів. Радше, навпаки, автор радіє, що татари разом із козаками побили поляків:
Читать дальше