Оксана Климончук - Любомир Гузар

Батько Любомира, Ярослав Гузар, народився 26 листопада 1897 року в Станіславові в родині Лева та Вільгельміни (у дівоцтві Гаммер) Гузарів.

Через два роки народився брат Ярослава, Олександр. Про життя Олександра практично нічого не відомо, крім того, що після навчання у гімназії в Станиславові служив у війську Українських січових стрільців і пропав безвісти.

У 1909–1915 роках Ярослав Гузар навчався у Станиславівській українській гімназії.

Австрійський уряд відкрив Українську гімназію у Станиславові у 1905 році на вимогу української громадськості. Десятки випускників гімназії стали провідниками ОУН і УПА. 1939 року радянська влада на місці гімназії відкрила середню школу.

Під час навчання Ярослав співав у гімназійному хорі та грав у оркестрі.

Після іспиту зрілості з 1915-го служив старшиною в артилерії в лавах Українських січових стрільців у складі австро-угорської армії, оскільки на той час Західна Україна входила до Австро-Угорської імперії.

Українські січові стрільці (УСС), або як їх ще називали «усусуси», – українське національне військове формування, яке складалося з добровольців, котрі відгукнулися на заклик Головної української ради 6 серпня 1914 року підтримати Австро-Угорщину в Першій світовій війні, вбачаючи в Російській імперії найбільшу загрозу українському національному рухові. У Маніфесті Головної української ради йшлося: «Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов’язалися були – шанувати самостійність України, – і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частею російського народу. Царський уряд відобрав українському народови його найсвятійше право, – право рідної мови. В царській Росії нинішного дня найбільше поневолений – український нарід… Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб’є година визволенння України».

В УСС відбирали за національною ознакою, тобто тих, які відносили себе до українців. Для цього війська було створено військову термінологію, народилося чимало стрілецьких пісень і музики. Українці носили власну військову форму.

Під час Першої світової війни Ярослав Гузар пройшов старшинський вишкіл у Братиславі.

Після поразки у війні Австро-Угорщина розпалася на кілька незалежних держав. У жовтні 1918 року Українська національна рада вирішила проголосити Українську державу, що охоплювала Галичину, Буковину й Закарпаття. Територія ЗУНР становила понад 70 тисяч квадратних кілометрів, населення – 6 млн. Західні українці змогли організувати регулярну армію, хоча в ній воювали лише добровольці.

Після розвалу Австро-Угорщини у 1918 році Ярослав Гузар пішов служити в Українську галицьку армію. Так називалася регулярна армія Західноукраїнської Народної Республіки. Службу проходив у 3-му гарматному полку УГА.

У червні брав участь в обороні Чорткова.

У липні 1919 року разом з УГА перейшов Збруч, де відбулося з’єднання військ ЗУНР і УНР. Воював на Поділлі, зокрема в Могилівському повіті. За словами Любомира Гузара, його батько дійшов був до Жмеринки…

Проте через епідемію тифу українське військо було вкрай знесилене і зазнало поразки від більшовицької армії.

Навіть перебуваючи в оточенні ворогів у селі Яланці під Могилевом, Ярослав Гузар організував самодіяльний театр, який ставив п’єси «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці» та інші.

«Коли ж Україна опинилася у комуністичній російській неволі, настало справжнє лихоліття, яке в першій мірі відчули колишні вояки З’єднаних українських армій. Розпорошені перейшли групами у партизанські відділи, інші одинцем передиралися на захід, часто дістаючися до тюрми і польських концентраційних таборів. Ярослав Гузар вернувся в серпні 1920 року до України і виїхав до Відня на студії заграничної торгівлі. Тут зразу включився у студентське життя «Віденської січі», належав до хору, з яким виїжджав до Лінца для відправ Богослуження в Катедрі», – йшлося в річному звіті «Самопоміч» у Нью-Йорку в повідомленні про смерть Ярослава Гузара.

У 1925 році закінчив Вищу віденську школу як спеціаліст із міжнародної торгівлі.

У Львові, вже після повернення з Відня, Ярослав зустрів Ростиславу Демчук – свою майбутню дружину й матір Любомира Гузара.