Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя

Механік, що притранспортував трактор до села, повернувся до міста. Тоді селяни почали випробовувати трактора самі:

«Сідай ти тепер, Іване, на трактора: подивимось, як він у нас їхатиме!.. Ти ж сам придивлявся, куди його той механік крутив!»

Іван сів на трактора, пустив його, трактор поїхав, але зупинити чи правильно скерувати його Іван уже не зумів. І коли трактор перекинув кілька парканів… – «пощастило якось то Іванові сіпнути за підходящу пружину. Трактор і став. Став, дивиться на Івана, головою хитає та щось і каже. А що він сказав, – спитайте у Івана…» (І—50).

Насамперед привертає на себе увагу, що Вишня бреше: загальновідомий є той факт, що ще до заснування МТС, коли трактор йшов безпосередньо до колгоспу, тракторів не лишали у селі без догляду і продавали їх до тих сіл, які посилали раніше своїх представників на курси трактористів. Продаж тракторів колективам супроводився вивченням на тракториста селянина з того села, куди трактора продавалося. Отже Остап Вишня для чогось збрехав.

А для чого саме? Звичайно, для того, щоб спаплюжити колектив, показати, що колективіст – темний, некультурний і неспроможний взяти до своїх рук складної сучасної машини.

Отже, і в питанні про постачання машини Остап Вишня вірний своїй куркульській лінії.

3. ОСТАП ВИШНЯ І МІСТО

«Жнива. Чи зрозуміле це слово отій мільйоновоголосій, мільйоноокій, мільйоноворукій і мільйононогій потворі, що містом зветься?» (І—79). Правда, співзвучний радянській сучасності образ міста?

Пролетарське місто, що несе смерть сільському куркулеві, це безперечно для нього, для куркульського ідеолога, Остапа Вишні, жахлива потвора, смертельний ворог. І вся злоба, все єхидство, на які був спроможний Остап Вишня, обертається в нього проти радянського міста.

Ця «потвора» за Вишнею нищить людей, нищить їх тіло:

«Решта органів твого тіла міського до чогось іншого повернулася. Все тіло твоє прокатарене на соломі мечеться», і т. д. (I—108).

Але все це дрібниці в порівнянні з тим, як «псує місто самих людей».

Остап Вишня весь час намагається підкреслити, що коли на «политих потом чорних ланах українських урочисто відбувається меса трудового селянського життя» (І—83), то в місті живуть лише непмани, ледарі, бюрократи і т. д. Що селянинові, і колгоспникові, і біднякові, і куркулеві абсолютно нічого вважати на існування міста. Він підбурює селянина проти міста, виконуючи тим самим роль ретельного куркульського агітатора:

«В городі, Дмитре Федоровичу, за півгодини ворочають тисячами пудів твого жита в облігаціях та вагонах. І сам ворочає, один… І потом не обливається. А Зоя Владиміровна чи й Клара Соломоновна зі своїми Сєвкою чи Абрашкою на веранді сидять, та ще під парасолькою, щоб коліру на обличчю не зіпсувати… Он як у городі, Дмитре Федоровичу» (І—83).

Автор навмисне приховує від читача-селянина, що радянське місто не є місто капіталістичне. Адже на час записання тої «усмішки» за спекуляцію хлібом уже садовили до БУПРу. Він навмисне умовчує, що «город ворочає» тисячами пудів жита, обертаючи їх на заводи, на машини, на трактори для колгоспного села. Остап Вишня насмілювався буквально повторяти ті слова, що їх казали куркулі під час хлібозаготівель.

У цілій низці інших «усмішок» Остап Вишня продовжує компромітувати радянське місто, радянських працівників державних і кооперативних установ, в очах селянського читача.

«Хліборобство дуже легка і дуже некваліфікована робота. Це не те, що в місті, в конторі якій… Чи в тресті, чи в синдикаті. Там у місті, доки встанеш, доки оглянешся, доки прийдеш, доки сядеш… і цілих вісім годин сиди, сиди й працюй… А потім на два тижні відпуск. А селяни весь час у відпуску, тобто» (I—113).

Далі йде опис тяжких умов роботи на селі.

Отже, Остап Вишня навмисне запроваджує в свідомість сільського читача шкідницьке переконання, що в місті лише нероби й ледарі. Він навмисне замовчує, що в місті живуть також крім бюрократів десятки тисяч індустріальних робітників, відданих чесних службовців.

«Нічого навіть і те, що вода поллється на груди вам. Цього ви не боїтесь, плям на шифоні чи на піке у вас не буде. На гарячі груди вам литиметься вода, а вражіння таке, як у вас там в Харкові, коли найдорожча й найкраща до вашого серця свою наманікюрену ручку прикладає…» (I—138).

Отже тут, в Харкові, мовляв, живуть самі непмани та наманікюрені жінки, чи що.

Ось Остап Вишня висвітлює роботу двох кооперативів: – сільського, «Шлях до соціалізму», де не провадиться ніякої звітності і т. д. (чи не подібний в такому разі цей кооператив на яку чергову куркульську махінацію?), і поруч з цим висміює роботу великого об’єднання кооперативних правлінь у місті.