Мешканці долини розуміли кліше про те, що працювати треба так само інтенсивно, як і розважатися, буквально. Очікувалося, що люди, чи їм було двадцять, чи п’ятдесят, працюватимуть ночами. Офісні комірки перетворилися на тимчасові помешкання, а особисту гігієну було занедбано. Як не дивно, але щоб зробити так, щоб Ніщо виглядало як Щось, треба було тяжко працювати. Але коли приходив час для декомпресії, можливостей для повного розгулу було багато. Популярні компанії та медійні сили того часу, схоже, зчепилися у боротьбі за те, хто кого переплюне вибагливістю вечірок. Старі компанії, які хотіли показати, що вони йдуть у ногу з часом, регулярно винаймали концертні зали і замовляли танцюристів, акробатів, відкриті бари і групу «Barenaked Ladies». Молоді світила технологічних фірм з'являлися на свято і заливалися безкоштовним віскі з колою та нюхали кокаїн у мобільних туалетах. Жадоба та шкурні інтереси тоді були єдиним, що мало значення.
Хоча добрі часи було добре задокументовано, погані часи, які прийшли опісля, здебільшого було проігноровано, що й не дивно. Приємніше згадувати ірраціональні буйні веселощі, аніж безлад, який залишається по тому.
Тож зафіксуймо для історії, що крах інтернет-фантазії про швидке збагачення залишив Сан-Франциско і Кремнієву долину у глибокій депресії. Припинилися безкінечні вечірки. Проститутки більше не блукали вулицями Тендерлойну о шостій ранку, пропонуючи порцію кохання перед поїздкою на роботу. («Ну давай, солоденький. Це краще, ніж кава!») Замість «Barenaked Ladies» ви могли час від часу отримати виступ якоїсь групи, яка переспівувала хіти Ніла Даймонда, трохи безкоштовних футболок і добрячу порцію сорому.
Технологічна галузь уявлення не мала, що з собою робити. Тупі венчурні капіталісти, яких покористували під час бульбашки, не хотіли виглядати ще тупішими, тож припинили фінансувати нові проекти взагалі. Замість великих підприємницьких задумів тепер траплялися хіба що малесенькі ідейки. Скидалося на те, що Кремнієва долина масово подалася до центрів реабілітації від поганих звичок. Звучить мелодраматично, але це правда. Маси населення, що складалися з мільйонів розумних людей, повірили, що вони винаходять майбутнє. А потім... фіть! Раптом у моду ввійшла обережність.
Свідчення цієї тривожності можна знайти у компаніях та ідеях, які сформувалися в цей період. Google з'явилася і почала справді процвітати приблизно 2002 року, але це особливий випадок. Між появою Google і презентацією компанією Apple айфона в 2007 році — пустка нічим не примітних компаній. А нові гарячі штуки, які тоді лише народжувалися — Facebook і Twitter — нічим не були схожі на своїх попередників, Hewlett-Packard, Intel та Sun Microsystems, які, виробляючи фізичні продукти, давали роботу десяткам тисяч людей. У наступні роки метою стало не створення з колосальними ризиками нових галузей і великих нових ідей, а гонитва за легшими грошима, які можна було заробляти, розважаючи споживачів і масово продукуючи прості додатки та рекламу. «Найкращі мізки мого покоління зайняті тим, як змусити людей клацати на рекламі, — сказав мені Джефф Хеммербекер, який працював інженером у Facebook на ранніх етапах. — Отака лажа». Кремнієва долина почала дуже скидатися на Голлівуд. Тим часом споживачі, яких вона намагалася задовольнити, занурилися в себе, повністю захоплені своїм віртуальним життям.
Одним із перших, хто припустив, що це затишшя в інноваціях може бути ознакою значно глибшої проблеми, був Джонатан Хубнер, фізик, який працює у Центрі озброєнь морської авіації в Чайна-Лейк, Каліфорнія, у системі Пентагону. Хубнер — така собі версія торговця смертю [2] Торговці смертю — поширений у 1930-х роках в Америці зневажливий вислів на позначення банків і компаній, які займалися постачанням і фінансуванням Першої світової війни. — Прим. пер.
, що прикинувся зразковим американським сім'янином. Худий чоловік середнього віку, який починає лисіти, він надає перевагу одягові, дібраному за принципом «що більше нагадує бруд»: штани кольору хакі, сорочка в коричневу смужку і лляний піджак кольору хакі. 3 1985 року він займається дизайном зброї і безпосередньо знайомий з останніми найбільш прогресивними технологіями матеріалів, енергетики і програмного забезпечення. Після того, як луснула доткомівська бульбашка, його почала дратувати банальність так званих інновацій, які потрапляли йому на стіл. 2005 року Хубнер написав статтю «Можлива тенденція зниження темпу інновацій у світі», яка була або обвинувальним висновком, адресованим Кремнієвій долині, або принаймні зловісним попередженням.
Читать дальше