Петро Мірчук: Українська Повстанська Армія 1942-1952

А оце в Кременчузі кладе свою голову редактор Петро Щепанський, пробоєвий націоналіст-самостійник, відомий діяч на Київщині.

В Житомирі в тюрмі окупанти стріляють членів Обласного Проводу ОУН Василя Хому і Миколу Кравса, а на вулиці гине від кулі Обласний Провідник Роман Марчак.

В Кривому Розі падає жінка-революціонер Ганна Максимець і віддає своє життя за Україну може один з найбільш визначних останньо діячів самостійників інж. Сергій Шерстюк.

На Волині гинуть Гриць Максим'юк-Кайдаш, Осип Бродич і другі, а на соняшному півдні України в Джанкой на Криму вмирають смертю героїв Любак Михайло, Боднарівський і Ванкевич.

В Києві розстрілюють Василя Щирбу, Сандецького і других, а оце громом вдаряє вістка про смерть на вулиці Столиці члена Проводу ОУН Дмитра Мирона-Орлика.

До цих кривавих картин долучуються не менш героїчні сторінки революційної боротьби і смерти наших Друзів, що віддали своє життя по німецьких тюрмах і концтаборах. Ось вони:

Проф. Андрій Марченко - визначна постать Волині, поет-революціонер, автор відомих націоналістичних пісень;

Мгр. Дмитро Яців - відомий кооператор і громадський діяч;

Др. Олекса Бандера і Василь Бандера - рідні брати Провідника організації;

Юліян Петренко - один з передових провідників українського робітничого світу;

Іван Равлик - визначний провідний член ОУН і видатна постать української революції. А дальше лава за лавою проходять відомі і невідомі Борці, члени і не члени Організації, визначні націоналісти-революціонери, поети, письменники, громадські діячі, сірі воїни нашого визвольного фронту боротьби, що в ім'я перемоги Ідеї України віддали своє життя.

Та на цьому не кінець. Бо ось дійшла до нас вістка, що знана поетка й одна з визначних індивідуальностей наших днів Олена Теліга разом з чоловіком розстріляні в Києві. Також знаємо, що в концтаборі Авшвіц догоряють десятки визначних українських громадян-націоналістів, а по тюрмах Кракова, Львова, Рівного, Києва і других міст караються сотні українців.

А до цього всього голодна смерть вже викосила тисячі, полон і каторжні табори праці сотні тисяч, а останньо фронт забирає нові, вже невідомі жертви".

("Ідея і Чин". Ч. 1, 1942 р. - ст. 2 і 3)

"Німецькі окупанти розстріляли слідуючих україців членів і нечленів ОУН в дні 27 листопада 1942 р. на полі Чортків-Ягольниця:

(Слідує список 52 українців, між ними: о. Павло Витвицький, мгр. Василь Мельничук, інж. Роман Сельський, др. Олекса Коссак, інж. Василь Попель.)

Того ж дня впало від німецьких куль у Львові 28 українців, між ними: Лапунька Омелян, Опарівський Лев, інж. Пясецький.

Розстріляні гестапом на ОСУЗ:

Степан Кумин - Кривий Ріг, Іван Потапенко - Валявка, Теодор Найдич - Кривий Ріг, Н.Вірлик (пс. Михайло Бурій) - Запоріжжя, Степан Держко - помер від побоїв у тюремній лічниці в Сталіно.

Дня 4 грудня 1942 р. згинув у Львові, замордований звірськими тортурами німецького гештапо б. Краєвий Провідник і член Проводу ОУН - сл. п. Іван Климів-Легенда".

("Ідея і Чин", Ч. 2, 1943 р.)

В фізичному винищуванні українського населення німці не ограничуються тільки до членів революційної ОУН, ні навіть до активних самостійників. Вважаючи українські землі теренами "дикого Сходу", якими західній світ мало, а то і зовсім не цікавиться, німці починають стосувати супроти українського населення зі ще більшою жорстокістю і в ще більших розмірах як у Франції, Чехії, Югославії чи Польщі - масовий терор. Для залякання всего населення гештапо арештує по всіх містах чільніших громадан як закладвиків і їх прилюдно вішає в відплату за будьякий спротив населення німецьким грабіжникам. А каральні відділи СС-ів руйнують цілі села, вимордовують безпощадно теж жінок, старців і дітей. Так, наприклад, коли на Поліссі й Волині появилися большевицькі партизани, які заатакували німецькі залоги, то не дивлячись на те, що українське населення не лиш не мало нічого спільного з ними, але явно ставилось ворожо до них і було об'єктом його переслідувань, німецька поліція в відплату за дії большевицьких партизан нищить до тла в 1942 р. українське село Кортиліси на Ковельщині, вимордувавши при тому біля 2.000 безборонного населення. Така сама доля стрінула в листопаді 1942 р. село Кам'янку, де гештапівські опричники вимордували 3.000 українського безборонного населення, село Цумань, де в масовій екзекуції розстріляно кілька тисяч українського населення з Цумані та дооколичних сіл, ок. 100 менших осель Полісся й Волині, а в лютому 1943 р. село Ромель, Олександрівського району, де замордовано ок. 400 жінок і дітей.