Петро Мірчук - Українська Повстанська Армія 1942-1952

В травні 1944 р. відділи БУСА переймають загальну назву УПА й об'єднавшись, стають територіяльно-адміністраційною складовою частиною УПА-Захід.

З замітніших боєвих дій УПА-Південь треба згадати зліквідування в червні 1943 р. німецької поліційної школи біля Житомира, яка числила 260 люда залоги, розгром німецьких частин під селом Устинівка, Потиївського району, 26 липня 1943 р., в якому німці втратили понад сто люда вбитими і раненими, розгром большевицьких партизан в липні 1943 р. в селі Камінка, Ярунського району, який коштував большевиків 66 партизан вбитими і багато раненими.

УПА-Захід переходить своє боєве хрищення восени 1943 р. Опис цього стрічаємо в журналі "До зброї". З огляду на те, що в ньому подано теж характеристику тодішнього стану в Галичині, наводимо його в цілості:

"Кінець 1943 р. на Західньо-Українських Землях позначився замітним скріпленням німецького терору та боєвими діями проти зростаючого українського повстанського руху, зокрема в карпатському просторі.

Пригривкою до великого німецького зимового наступу, була друга акція на повстанський табір у Коломийщині, в перших днях листопада. Масова концентрація ворожих сил та їх розташування у великому просторі вказували на широко запляновану акцію.

Під сильним ворожим наступом, по кількаденних завзятих боях, відділ почав відступати. Ворог, продовжуючи переслідування повстанчого відділу, перевів одночасно небувалих досі розмірів терористичну акцію серед цивільного населення.

Масові облави в Станиславові (театр), в Надвірянщині, Делятинщині, Коломийщині та епілоги цих облав розстріли, запроторювання до концтаборів і депортації на важкі роботи до Німеччини, мали бути засобами для створення прірви між населенням і повстанськими відділами, щоб потім можна було легко з ними розправитися. Акомпаніяментом до тієї хвилі німецького терору були скрізь насильно організовані збори з вияснюванням та погрозами а далі летючки до повстанських відділів з закликом виходити з лісу і складати зброю.

Все те коротко зводилося до одного: киньте зброю, припиніть усякий спротив, спокійно наповняйте дальше тюрми і концтабори, давайте себе вистрілювати, йдіть на кагоржні роботи в німецьиі шахти та до німецьких фабрик під англійські бомби. Одним словом - займайте "відповідне місце", призначене українському народові в "Новій Европі".

Весь цей терор по суті не був для українського народу нічим новим. Те саме діялося й дотепер, тільки в іншій формі. Коли вчора арештований пропадав безслідно, тихо закатований в тюрмі, - то сьогодні, щоб залякати населення, стріляли його прилюдно в середмісті. Коли ще вчора молодь, наловлену під час облав, завантажували до заквітчаних поїздів у дорогу на каторгу в супроводі орхестри і на глум виголошувано до цих "добровольців" гучні промови з подяками, то сьогодні в приступі скаженої люті, щиро відкривано правдиві перспективи, що ждали цих каторжників.

Ніякі ворожі заходи не могпи спинити стихійного українського руху, ніщо не могло роз'єднати народніх мас з їхніми збройними відділами, ніщо не могло приневолити нарід зрезигнувати зі збройної самооборони та боротьби.

Повстанський відділ, заатакований в Коломийщині, по кількох днях успішно відв'язався від ворога. Акція проти нього скінчилася. Його розділено на два менші відділи. Один запишився в Коломийщині, другий в десятиденному марші (16-26.ХІ.) перейшов до Чорного Лісу під Станиславовом.

Повстанські сили в горах замітно послабли. Відділи Тернопіпьської та Львівської областей по закінченні вишколу в горах відійшли на свої терени, щоб там стати зав'язком нових сил. На місці залишилися тільки відділи гірських областей.

Молоді збройні частини Української Народньої Самооборони (таку офіційну назву мали галицькі повстанські відділи до часу влучення їх в УПА, до кінця 1943 р.) стояли напередодні своєї першої зими.

Активність ворожої розвідки та концентрація сил по всіх осередках Підкарпаття вказували на те, що ворог плянує дальші акції в горах проти УНС. Своїми ударами під час прикрої непогоди на порозі зими, наїздник хотів до решти зламати спротив Українського народу. Положення було незвичайно критичне. Рішено прийняти бій і за всяку ціну його видержати. На ворожий наступ не прийшлося довго ждати. Перший ворожий удар був спрямований на Чорний Ліс під Станиславовом. Вранці 27.ХІ. великими силами, при співучасти летунства, наступали німці з Майдану, Пасічі й Завою, і коло год. 12-ої тісним перстнем замкнули табори повстанських відділів. Почався нерівний бій. Велика ворожа перевага не залякала нікого. Старшини і стрільці були свідомі, що тут вирішиться важне питання. Ворог, який скочив до наступу із самопевністю, мав уже в перших хвилинах важкі втрати та зрозумів, що перед ним твердий противник. В повстанські руки попала радіовисильня, чим значно утруднено ворогові правильний зв'язок у лісовій гущавині. Цю шансу використано вповні. Обороняючись з усіх боків, відділи перейшли до сильних протинаступів на двох точках, щоб вирізати та зліквідувати частину ворожого перстеня. По кількох годинах важких змагань, у рукопашних боях, осягнено намічену мету. Майже одночасно в двох місцях проломано ворожий перстень. Поданий у ворожих лавах знак до відступу викликав у них панічну втечу. Доля загроженого відтинка була вирішена. Темна, листопадова ніч, яка скоро залягла над густим лісом, стала на перешкоді правильному переслідуванню ворога, що втікав.