Петро Мірчук: Українська Повстанська Армія 1942-1952

2. Від моменту створення УГВР Українська Повстанська Армія підпорядковуєгься лише УГВР і визнає УГВР за єдине своє Прсдставництво й Керівництво. Від м. липня 1944 р. УГВР безпосередньо на українських землях практично керує УПА і в політичній і в організаційно-персональній площинах. Виступати від імени УПА за кордоном уповноважене лише Закордонне Представництво Української Головної Визвольної Ради.

3. Українську Головну Визвольну Раду визнає й підтримує український народ. На заклик УГВР український народ суцільно бойкотував, не зважаючи на найдикіший терор ворога, "вибори" в т. зв. верховну раду СССР. Російсько-большевицькі окупанти не могли зібрати навіть 10% добровільних голосів. І це власне, всенародній бойкот обидвох "виборів", проведений на заклик УГВР - це, в умовах большевицької окупації України, найкращі вибори УГВР. Цим бойкотом "виборів", як також найширшою підтримкою УПА, український народ недвозначно заявив, що він визнає УГВР за свій найвищий політичний Провід.

4. Українська Повстанська Армія понадпартійна. В ній борються всі, кому дорога справа Самостійної Української Держави, без різниці поглядів, політичних переконань і партійної приналежности. Але рівночасно з цим УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована Степаном Бандерою, в справу утворення, зміцнення й розвитку УПА. ОУН поклала основи під УПА. Вона скріпила її своїми високоідейними кадрами (члени ОУН становлять понад 50% усього складу УПА), вона обстояла її політично від нападів як з боку національних ворогів України; вона доклала найбільших зусиль для успішного розвитку УПА і докладає їх сьогодні в рамках УГВР.

Головне Комадування Української Повстанської Арміі сподівається, що ця заява принесе нашій еміграціі повну ясність у висвітлених нами питаннях, і вірить, що українська як стара, так і нова еміграція потрапить стати понад вузькопартійні суперечки, потрапить гідно репрезентувати наш народ перед світом, що вона йтиме разом із скривавленим у боротьбі Краєм під керівництвом Української Головної Визвольної Ради до великої Мети - Украінської Самостійної Соборної Держави.

Генерал Тарас Чупринка

Головний Командир УПА

(Передруковано з підпільного, друкованого на Рідних Землях,

бюлетеня "Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)",

рік видання І., випуск ч. 1. за квітень 1948 р.)

М. П. 14 жовтня 1947 р.

Бійці і Командири УПА, члени визвольно-революційного підпілля!

Минає п'ять років, як член ОУН Остап почав на Поліссі організовувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Ці маленькі групки, борючись одночасно з німцями і большевицькими партизанами, дали початок новим формам визвольно революційного руху - УКРАЇНСЬКІЙ ПОВСТАНЧІЙ АРМІЇ. Через кілька місяців цей рух поширився на все Полісся, Волинь, Галичину та більшу частину Правобережжя. Цілий 1943 рік та перша половина 1944 р. ознаменовані боротьбою УПА на два фронти. На протинімецькому фронті добилася УПА повного припинення вивозу українського населення на роботи в Німеччину та унеможливила господарське пограбування народу. На протибольшевицькому фронті УПА не допустила до заливу українських теренів большевицькою партизанкою. Ніхто інший, як саме УПА, в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів. що нестримно пересувалися з північного сходу на підбій Европи.

В другій половині 1944 р. всі українські землі опинилися вже під большевицькою окупацією. Почався новий період боротьби УПА за "бути чи не бути" українському народові. Перша спроба фізично винищити український народ у передових лавах імперіялістичних фронтів, окупантові не вдалася. За закликом революційного підпілля, під охороною УПА, українському чоловічому елементові вдалося оминути заглади. Не вдалося також окупантові вигнати українське населення на нові каторжні роботи в СССР. Бачучи політично-бойові успіхи УПА, та симпатії українського народу до неї, не відважився окупант до сьогодні провести повне економічне пограбування народу шляхом загнання селянства в сталінський колгосп. Український повстанець зі зброєю в руках боронив західні окраїни українських земель перед заливом польських імперіялістичних боївок ще в 1944 р., а згодом став в обороні населення цих земель перед насильним виселенням. Понад два роки йшла нерівна боротьба УПА з большевиками і їхніми польськими наймитами на західних окраїнах українських земель, а український повстанець остався там ще навіть тоді, коли останнього українця звідти насильно вивезено, та вся земля перемінилася в незамешкані пустарі.