Юрко Тютюнник - Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Українська демократія відносилася до організації Вільного Козацтва ніяк. Тільки в осені 1917 року вона пробує прибрати під свій вплив і кермування цю силу. Проби звелися до вироблення статуту й агітації серед козаків, з метою утворити з їх добровільну міліцію з виключно поліційними функціями. Губерніальний з'їзд Київщини (14–17 вересня н. ст.), що відбувався під великим впливом соціал-революціонерів, своїми постановами підпорядковував Вільне Козацтво місцевим революційним установам. На думку з'їзду в козацтво мали вступати люди вибрані громадами.

Та козацький рух уже переріс вимоги, які ставила до його соціалістична демократія. Вільне Козацтво прагне централізації й перетворення в суто військову організацію. 3 демократичних партій тільки партія соціалістів-самостійників без застережень пішла на зустріч народному рухові. Члени цієї партії працювали в організаціях Вільного Козацтва, поглиблювали національну свідомість та ідею творення української збройної сили. Але ця партія не мала досить сили, щоб паралізувати негативні впливи на організацію інших політичних груп.

Праві кола відчули на собі силу нової організації й вже від половини літа 1917 року пробують опанувати Вільне Козацтво. Агенти великої буржуазії провадили шалену агітацію серед козацтва. Вони загравали на національних і навіть соціальних почуттях козаків; головним чином напиралося на те, що Вільне Козацтво в першу чергу має одержати значні земельні наділи і стати класовою організацією. Вільне Козацтво, як організована сила повинна б користуватися привілеями, в порівнянні до решти населення.

По ініціативі Звенигородського Вільного Козацтва в середині жовтня н. ст. був скликаний Всеукраїнський З'їзд Вільного Козацтва в старій гетьманській резиденції, м. Чигирині. На цей з'їзд не приїхали представники соціалістичної демократії, зате прибув генерал Павло Скоропадський з цілим штабом. Дуже зручно заграваючи на бажаннях козаків аж до готовності віддати свої маєтки на користь української держави, Скоропадський потрапив добитися вибору його наказним отаманом Вільного Козацтва всієї України. Була утворена генеральна козацька рада, яка разом із наказним отаманом мала заправляти всіма справами козацтва. Від звенигородського коша до генеральної ради увійшли: Гризло (м. Калниболота), Кищанський (м. Рижанівка), Шкільний (с. Гусаків). Генерал Скоропадський відразу намагався використати свій вплив у козацтві в інтересах своєї групи. Так, при виборах до установчих зборів веде він велику агітацію за виборчий список ч. 16; то був список землевласників (великих); цікаво, що в тому спискові був і П. Скоропадський. Здається, йому вдалося з'єднати для себе Гризла.

Як відносилося Звенигородське Вільне Козацтво до заходів Скоропадського, можна судити по тому, що Гризло тримав у тайні свій зв'язок з генералом Скоропадським. Коли пізніше козацтво довідалося про це, то Гризло примушений був залишити посаду кошового.

На Третьому Всеукраїнському Військовому З'їзді Звенигородський Кіш знову мав своїх представників. В цей власне час розпочиналася збройна боротьба України проти Росії. Цей час застав Звенигородське Вільне Козацтво на роздоріжжі; воно не мало політичного проводу. За угодовою політикою Центральної Ради по самій безкомпромісній натурі своїй не могло йти воно.

На початку зими 1917-18 року кількість Звенигородського Вільного Козацтва досягала 20.000. Найбільші курені: гусаківський, тарасівський, калниболотський, козацький. Зневірене в політичних проводирях козацтво рішає боронитися від російської навали в своєму рідному повіті.

Вже коли російські війська (Муравйов) були недалеко Київа, тодішній командуючий українськими військами М. Шинкар дозволив виїхати до Звенигородки старшинам: Ю. Тютюнникові, Халабуденкові, Попикові, Сокирці та урядовцеві Демерлієві. Всі вони походили зі Звенигородщини, але під час революції не перебували дома.

В кінці січня 1918 року до Звенигородки дійшла звістка про долю Київа. Звістку привезли: М. Шинкар, В. Кедровський, П. Скоропадський, Моркотун та інші, що втекли від росіян-большевиків з Києва під охорону Звенигородського Вільного Козацтва.

Агенти росіян нишпорили по всій Звенигородщині, але нічого не могли вдіяти і весь час просили допомоги з Києва, з Черкас тощо. Нарешті вони зробили пробу скликати повітовий з'їзд по большевицькому принципу (власне без усякого принципу). Підчас сього з'їзду росіяни були побиті гусаківським курінем під командою Шкільного, при діяльній участи групи старшин, що прибули вчасніше з Києва.