Дмитро Донцов - Рік 1918, Київ

Візита Національного Союзу у німців скінчилася, як і треба було сподіватися, нічим. Німці майже глузують з них. У "Франсуа" стрівся з Д. Левицьким, який спішив на засідання, мабуть, Національного Союзу, здати реляції про авдієнцію. Міхновський ще не дістав побачення у гетьмана. У "Франсуа" стрів Добущака. Хоче, щоб я поміг зробити його нашим дипльоматичним курієром. В тій цілі, мабуть, наговорив мені компліментів.

Був проф. др. Ган. Розпитував про пресу, про "Селянське Слово", про "Національний Союз". Дивувався, чому ми не вступаємо в цю орґанізацію. Телефонував Шишманов: завішення воєнних акцій на болгарськім фронті — факт доконаний.

Увечері, в Клюбі обід, орґанізований Лоським на честь Ґумеруса.

Принагідні, звичайні нудні промови. Були й Палтов і Дорошенко. Останній спонукав і мене промовляти, але я подякував. Палтов був знову дуже чемний. Ґумерус запитався, чи я говорю по-російськи? — "Нур міт ден Дамен"! — відповів я. Оренчук, зі слів Козія, оповів про інтриги в ворожих мені колах в Берліні. Він думає, що це російські кола. Я ж думаю, що це колишні члени Союзу Визволення України, які ще в 1916 р. вели кампанію проти мене серед німців [32].

Після вечері стрів в Клюбі Д. Левицького. Вже в його очах Німеччина гине, Австрію треба розібрати. Вже майже симпатизує з большевиками. До чого б не прийшло в Німеччині, тамошні соціял-демократи Україні цілковито ворожі.

Від Г. 4-го пропозиція вступити до редакції "Новостей Дня". Виходять в російській мові, стоять на плятформі української самостійности, пронімецької орієнтації (з чужомовних ґазет ще лише одна така, що стоїть на плятформі української самостійності!): "Дзєвнік Кійовскі" (Йоахіма Волошиновського). Сказав пан Ч., що я міг би мати вплив на ґазету. На мої слова, що мої любі земляки лаяли б мене за це, — відповів: — "Вас же ж і так лають"! Коли сказав, що робить пропозицію від імени головного редактора, я запитав: — "А що скажуть Ваші Діі мінорес — редакційні на це"? Але він не дав себе збити з пантелику і відповів: — "А на них можна наплювать! Ви ж завше плюєте на Діі мінорес".

Приходила пані Поліщукова — просить помогти визволити її арештованого чоловіка [33]. Ґазети вже подають відомість про Дорошенка і мою подоріж до Берліну. З "Новостей Дня" вже питалися про ціль цеї подорожі. Василенко робить перешкоди мойому від'їздові до Берліну.

Вулицями Києва пересувається богато австро-угорських і німецьких відділів. Мабуть, до Болгарії.

З редакції "Відродження" повідомили мене, що туди приходили якісь німці інформуватися, чи не є я антантської орієнтації.

Нині був Шишманов. Показав французьку телеграму — абдикація Фердинанда і вступлення на трон Бориса. Все йде шкереберть, від Антанти ми відділені лише Румунією, а може — Чорним морем. Тимчасом орґанізований російських кругів на Україні йде повною ходою. Наші офіційні політики мають вибирати: або — або! Міхновський був з Степаненком у гетьмана. Сьогодня підуть до нього з Національного Союзу. Лукасевич їде до Берна. Маю з ним поговорити.

Був ґр. Тишкевич двічі. Просив підтримати на посла в Туреччині одного пана, добре баченого у німців і австрійців, приятеля Енвер-Бея.

Лист від Липинського. Пише про ратовання держави.

Мав розмову з Низкоклоном. Каже, що я мав себе скомпромітувати через мою німецьку орієнтацію, близькість до гетьмана і через те, що я правий. Так, ніби то не Центральна Рада, не ес-ер Грушевський запросили німців на Україну! Так ніби то не наші демократи ходили — один по одному — до почекальні гетьмана! На думку Низкоклона я повинен "реабілітуватися перед суспільністю" і порадити гетьманові змінити кабінет. Відповів я йому, що всі ці теревені — є лицемірство. Що перед жадним "суспільством" (ес-ерів і ес-деків) не маю з чого реабілітуватися. Що ця "суспільність" має реабілітуватися перед Україною і перед нащадками [34].

Увечері був у Вольських. Є це родина зукраїнізованих поляків, католицька. Застав там д-ра С. Федака зі Львова, який лежав там хворий, ґр. Тишкевича і ще якогось пана. Мова була, розуміється, про політику. Дуже нападали на Дорошенка і на Національний Союз, який Вольська назвала товариством взаємної адорації. Коли вертав додому, на Жидівському базарі стріляли. Знов блимало з небі, збиралася буря.

Приходив ґр. Тишкевич. Видко боїться, що в подіях, які йдуть, поляки лишаться за бортом. Маю вражіння, що за його акцією стоїть Ванькович, який перебуває тут делегований з Варшави. Бояться вони теж акції Коваленка, який для них є… соціялістом!