Дмитро Донцов - Рік 1918, Київ

Дивно він виглядав в темряві напівосвітленого кабінету, коли в своїй черкесці, високий і стрункий, ходив туди і назад по кімнаті. Пригадалась мені одна сцена з Шіллєрового "Валенштайна", якого бачив перед війною у віденськім "Бургтеатрі".

Показав гетьману число "Діла" із звісткою, що він, під натиском Форґача, зрікся тайної клявзулі Берестейського мирового договору (про поділ Галичини). Він нервово відкинув ґазету набік і з піднесенням сказав:

— "Це брехня! Я нічого не зрікався. Форґач був у мене, правда… Зрештою поговоріть про це з Дорошенком"!

Я бачив, що розмова йому була неприємна. Потім він почав знов ходити по кабінеті. Казав:

— "Нічого українці без мене не зроблять! Скажіть їм це! Як мене не буде, то й України не буде''!

Був, видко, пригноблений чимсь… Увійшов Полтавець і замельдував премієра Лизогуба. Я попрощався і вийшов.

Нині адютанти палацові дуже чемні. Особливо кн. Кочубей, коли я вийшовши від гетьмана, пригадав йому фіксувати авдієнцію для Коновальця. При виході стояло авто з Вишневським, ще з якимсь паном і Ханенком, гетьманським господарем. Останній запропонував відвезти мене. Я спішився тоді до театру Соловцова. Увійшов до фойє під час першого антракту. Деякі знайомі в театрі висловлювали своє обурення на поведінку Форґача. Дехто нарікає на Дорошенка, бо нібито, коли Форґач заявив (устно!), що він односторонньо перекреслює клявзулю про Галичину, Дорошенко мав це приняти до відома. Мабуть, в тій справі німці нас не підтримають. Мумм і Тіль дають до пізнання, що можна було б вибирати між Холмщиною і Галичиною, — як кажуть.

О 9-ій мав нараду з Калиновичем у "Франсуа" в справі редагованої ним часописі у Відні. О 1-ій — в Клюбі "Батьківщина" — конференція з Міхновським, Шеметом і делєґатами харківської, катеринославської і київської орґанізацій партії. Кликали мене на авдієнцію до гетьмана. Відмовився іти з ними по-перше задля свого урядового становища, по-друге — щоб не викликати вражіння, що я вганяюся за міністерськими портфелями, бо напевно вони порушуватимуть справу зміни кабінету.

Приходив до мене до бюра січовий стрілець Чайківський. Сказав йому, на коли мають побачення у гетьмана і як мають там триматися. Представився я новому свому шефові, державному секретареві Завадському. (І. Кістяковський дістає інший пост). Перепросив мене, що не говорить по-українськи. Старший пан, росіянин, типовий царський бюрократ.

Увечері був у Шемета. Їх авдієнція у гетьмана тривала 15 мінут. Оповідав, що гетьман цікавився ближче справами партії.

Вчора арештовано Петлюру і деяких російських монархістів. Чи не рука Ігоря? Вчора вночі незвикла стрілянина на окраїнах міста.

Запропонували мені викладати в Народнім Університеті. Судова розправа проти Голубовича і тов. викликала загальний несмак і обридження. Ніколи я не був прихильником "ес-ерів" і, оскільки це було в моїх силах, старався вкоротити віку їх політичному існованню. Ганебно трималися ці люди на суді, а бувший "ес-ерівський" премієр міністрів Голубович плакав, каявся і просив німців "о снізхождєнії". Але в рівній мірі нечуване було заховання німецького суду. Було просто безличне.

Увечері бачив премієра Лизогуба і Василенка. Останній, підсміхаючись, заявив, що читав мій меморандум в справі преси, який я розіслав всім міністрам. Чи не тому він підсміхався, що прочитав там пару теплих слів про ворожу нам аґітацію російської преси і про "кадетів"? Бо перед тим, як стати міністром української держави, Василенко був членом партії Мілюкова.

Дорошенко каже, що в справі Галичини його поставили перед доконаним фактом та що Форґач говорив тільки з гетьманом. Оповідав, що на гетьмана жаль дивитися — такий він пригноблений. Я сказав йому свою думку: не приймати до відома заяву Форґача і післати відповідні інструкції до Відня Липинському. Дивувався він, чому не дістає листів від останнього.

В Клюбі на Прорізній (ріг Пушкінської) бачився з Калиновичем і Шеметом. Він був на засіданню Національного Союзу і Дідушок здавав там справу з берлінської своєї подорожі. Стрів теж Добущака. Вертає з Катеринослава, звідки привіз деякі новини. Всіх там дуже займає справа реорґанізації кабінету, яку уважають за неминучу.

Від панни гетьманівни одержав витинки з московських ґазет про гетьмана і про Україну.

Щось трівожне висить в поівітрі. Страйк, замахи, орґанізування білих російських сил на Кавказі, нагінка на галичан, явне пригноблення гетьмана, посилена аґітація московських прибічників і росіян на Україні, арешти, арешти! Нині був у мене Чайківський. Сказав, що гетьман приняв їх добре, обіцяв зробити до трьох днів все.