Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Інтерес Шульца до Шраєра, його здібностей поступово зблизив учителя й учня, почалися позашкільні зустрічі, візити в дім на Флоріянській, зрештою — обопільна приязнь, взаємна довіра. Файвель здобувся на опору, підпору й допомогу; Бруно — ще на одну близьку душу, чого він так гостро потребував у отому багатолюдному дрогобицькому безлюдді.

«Моя приязнь із Шульцом датується від мого першого візиту до нього додому. То було в 1927 році, в суботнє весняне пополуднє. Я приніс пастель, він просив, щоб я йому позичив. Я несміливо попросив його показати мені його малярські праці. Спершу він виправдовувався, що його роботи саме перебувають на виставці, що він має тільки начерки олівцем, але, що, властиво, не мав би мені їх показувати з огляду на тематику. Я заявив, що мені вже 18 років, і я настільки дорослий, що на твори мистецтва дивлюся, як належить, і що завдяки йому я маю вже для цього належну підготовку.

І ось тоді Шульц відкрився мені. […] Нотатників для ескізів було кілька, і, на мою думку, оті ескізи більше свідчили про незвичайний талант Шульца, ніж зазвичай майстерно закінчені праці, з якими я познайомився пізніше (малярські та графічні). Звісно, після того кількагодинного візиту (я зловжив гостинністю) я був зачарований, захоплений, ошелешений, окрилений і пригнічений його величчю, і… закоханий назавше в Шульца. Я почав у нього бувати. Пізніше, будучи вже студентом, під час літніх канікул я постійно його відвідував, приносив на оцінку свої скромні рисунки й мав нагоду ближче його пізнати. […] Він малював своїх домашніх, найчастіше матір, приятелів, які його відвідували, але насамперед самого себе. Згадані уже зшитки були заповнені власне такими рисунками. Там були ще численні студії руки, ноги, начерки котиків і чимало інших. […] Я любив спостерігати за Бруно, коли він рисував, малював; поступово він звик до моєї присутності, і вона вже його не бентежила. Інколи він читав мені фрагменти своїх оповідань — востаннє Месію ».

Ті відвідини повторювалися до останніх передвоєнних канікул. Подальша доля Шраєра описана в нарисі Горище на Флоріянській . Він навідався у той приязний до нього колись і магнетично привабливий дім уже після смерті Шульца, невдовзі після війни, щоб відшукати рештки пам'яток від учителя. Шраєр помер в Ізраїлі в 1972 році.

Кожен новий шкільний рік приносив Шульцові тягар педагогічних терзань, на які він ніколи не втомлювався скаржитися. Але водночас кожен новий набір, який переступав поріг школи, дозволяв йому відкрити нового здібного учня, потенційного митця, якому варто було б присвячувати час і увагу. Той мистецький патронат, яким Шульц обдаровував своїх обранців, плодоносив іноді, як у випадку Ліберверта, зрілим талантом, коли учень усе своє життя присвячував пластичній творчості, проте інколи залишалася тільки тривала вдячність підопічних і неминуща симпатія, прищеплена майстром і провідником.

Митець-пластик Боґуслав Маршаль не лише зберіг спогади про незвичайного учителя, а й зумів врятувати рисунки Шульца, подаровані йому колись учителем, серед яких міститься ціла серія виконаних професором у техніці олівця невеличких портретів здібного учня. Вибором свого життєвого шляху Маршаль значною мірою завдячує професорові Шульцові, який делікатно, на позір не втручаючись, допомагав йому, підтримуючи найбільш ранній етап кристалізації здібностей учня. І цього разу рисункові сеанси та балачки вдома доповнювали шкільні заняття, готували його до подальшого творчого шляху.

Маршаль був учнем Шульца, починаючи від молодших, аніж Шраєр чи Ліберверт, класів. Шульц навчав його у 1936-1940 роках; Маршаль зустрівся зі своїм новим професором уже в гімназії та ліцеї нового типу після т. зв. реформи Єнджеєвича. У той період малювання було уже факультативним предметом, відтак лише охочі й пластично обдаровані учні брали участь в уроках. Завдяки цьому природному доборові багатолітня вчительська практика Шульца була наче санкціонована і стала принципом навчання. Він не мусив уже вишукувати обраних у масі байдужих і нездібних.

Розв'язання одного з математичних завдань, запропонованих Шульцові колегою, учителем математики, 1935

Відвідуваність впала, проте зросла інтенсивність і плідність роботи з учнями. Вони перетиналися з професорами в школі й поза нею; деякі цікавилися «позашкільною» творчістю Шульца, а також слідами його пластичної діяльності у школі в минулі роки. Боґуслав Маршаль згадує, що на запіллі зали для малювання були складені старі роботи Шульца, які він роками виконував для шкільного вжитку. Там були його декорації до театральних п'єс, які ставив аматорський колектив гімназії, та численні принагідні декорації, пов'язані з річницями й державними святами. Композиції та портрети лідерів держави вивішували на фронтоні будинку гімназії.