Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Оздоба печі в кімнаті Бруно Шульца

Мандрівки Шульца у світ — закордонні подорожі — були нечисленними та яловими за наслідками, спроби вийти на європейський літературний простір не дали жодних результатів. Шульц вчинив іще одну — в іншій площині — спробу розірвати дрогобицьку ізоляцію, поринути в течію реального життя: він заручився. Знайомство та дуже близька приязнь почалися в 1933 році, а в 1936 році вони набули форми заручин, які мали б невдовзі — згідно з так і не втіленим ніколи обопільним наміром — перерости в подружжя.

У 1937 році стався розрив із нареченою. Доволі довго Шульц почувався дуже зле, внутрішньо спустошений, не знаходив опори ні в чому. Через два роки біль пригас, і Шульц почав лаштуватися до нової, найістотнішої мандрівки у світ: у світ власної уяви. Знову навколо нього був нічим не замінимий Дрогобич, знову повернулася давня самота, — вона будила непевність, але й надію на повернення давніх «семи ситих років» у творчості.

«Якось так трапилося, — писав він у 1939 році, — що таке численне й рійне ґроно моїх приятелів значно порідшало, контакти послабшали, і я наче знову простую до тих партій і сфер долі, де панує самотність. Як колись. Іноді це сповнює мене смутком і страхом перед пусткою, а іншим разом вабить мене якоюсь таємною, знаною з давніх-давен спокусою».

Відкривався світ, визволений від примусу поточного часу, невловимі проблиски відчуттів знову домагалися кристалізації, розчинені досі в ріденькій субстанції ялового часу. Надходив період великих мандрів, єретичних завоювань світу. Для цього не потрібні були далекі поїздки та бурлакування світом, на дорогах якого марнувалися скарби, терпляче нагромаджувані дрогобицьким самітником. Вистачало тихої кімнати в одноповерховому будинку по вулиці Флоріянській та вікна, з якого через тісний просвіток поміж будинками видно було далекий карпатський обрій. І тиші — надто короткочасної. Її раз і назавжди зруйнували бомби та залпи війни. Запізно вже було для будь-яких мандрів, навіть для найдальшої подорожі: углиб самого себе.

«Сон і мудрість», — казав Шульц про Маннове Минуле Якова . Стихія емоційності і докладна точність виразу, який її загнуздує, — хотілось б сказати про Шульца. Туманності абстракції, не втрачаючи своєї природи, набувають вигляду конкретного предмета, невловимі сенси стають мало не відчутними на дотик. Зрідка трапляється, щоб подібна сенсуальна вразливість поєднувалася з майже математичною точністю експресії, без тіні довільності чи неартикульованої розхристаності слів і образів. Нехтуване романтиками «скельце й око мудреця» знайшло тут нове застосування й зазнало своєрідної метаморфози: воно перемінюється на чародійське схрещення лупи й калейдоскопу. Скептик, який відкидає оголені й романтичні «чуття і віру», розглядає світ за допомогою цього магічно-оптичного приладу, а свої відкриття реєструє на подобу раціоналістів: будуючи логічні конструкції своєї іманентної дійсності, вживаючи наче-наукову термінологію, послуговуючись часто й охоче лексикою іноземного походження, яка посилює промовистість витворюваного світу, очевидність його проявів.

Поєднання таких часто протиставлюваних елементів, як отой ґатунок чуттєвого багатства, що його Шульц називав «м'якоттю дитинства», а з іншого боку, видатної інтелектуальної вправності із науковими завдатками, — то винятковий симбіоз такої міри. Він дався взнаки не лише в творчості, а й у житті Шульца. Мрійник-фантаст, слідопит дитинства, він був аматором-математиком, спорадично навчав цього предмету в гімназії, розв'язував для розваги завдання, які пропонував йому колега, професор математики. «Математичні символи, — писав Шульц у Міфологізації дійсності , — є поширенням слова на нові сфери».

Іноді кажуть, що Шульц начебто «очуднював» світ. А прецінь світ сам по собі був для нього непереборно дивним, і треба було дати вираз цьому відчуттю. В літературі можливі і припустимі творчі містифікації, висловлення ідеї, продиктованої потребами конкретного твору і зобов'язуючої лише в його межах. Та по-іншому буває, коли йдеться про задеклароване приватно, про особисте звіряння. Спостереження метафізичних пружин дійсності — то не прийом, не мистецький принцип, а глибоке переконання Шульца. Ось уривок із листа до Анни Плоцкер за 1941 рік, який це доводить: