Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Так не поводиться людина, на яку впала тінь недобрих підозр, людина, яка хоче очиститися від звинувачень. Вона не постачає обвинувачам аргументів проти себе самої, не множить «самогубно» обтяжуючих матеріалів! Отож, обговорювану статтю я вважаю коронним свідченням автоматизму в процесі наслідування, хронічного неусвідомлення епігонства, яке чується в колі Шульцівської магії наче в себе вдома. Але прецінь згаданий текст Трухановського є не єдиним доказом того особливого стану речей. Продовження його творчості, дедалі більшою мірою залежне від «майстра», безсумнівно доводить, що цей письменник перебував у непохитному відчутті власної автономії, а водночас непритомно загрузав щоразу більше — попри застереження і спроби переконати його, що він займається літературним браконьєрством.

А що на усе це сам Шульц? Хіба ж він не знав книжок Трухановського? А може, не помічав їх супервторинності щодо власних творів?

Через багато-багато років, уже коли йому виповнилося вісімдесят, Трухановський повернеться у спогадах до своїх особистих контактів із Шульцом [217]. Він розповідає, що «під час першої зустрічі ми припали один одному до душі, що під час пізніших варшавських зустрічей зміцніла наша приязнь». Далі Трухановський пише: «Мою книжку Вулиця Всіх Святих я надіслав Шульцові з дружньою посвятою. Його лист із подякою, на жаль, не зберігся». Продовження тексту Зустрічі з Шульцом [ Spotkania z Schulzem ] бринить узагалі фантасмагорично і покликане довести, наче Шульц трактував подібність між своїми книжками та книжками свого співрозмовника як результат духовно-мистецького побратимства і схильний був навіть… викреслювати зі своїх творів уривки, надто подібні до Трухановського, а той у свою чергу чинив подібні «поправки» у своїй прозі, коли визнавав, що подекуди й вона містить формулювання, надто близькі до текстів Шульца.

«Після дебюту, — згадує Трухановський, — я приготував до видання у Гесіка Аптеку Під Сонцем . Шульц у той час мав уже готовий Санаторій Під Клепсидрою . Ми домовилися, щоб перед виданням узгодити наші книжки [ sic! ], щоб не дублювати [ sic! ]. Прочитавши машинописи, ми умовилися про зустріч. […] Зробивши незначні узгодження, ми ще довго розмовляли на теми, які нас цікавили».

В іншому місці Трухановський прямо казав про те, що обидва письменники робили виправлення у своїх машинописах… У цьому мали полягати «узгодження». Образ отих двох рівновеликих партнерів, які у кав'ярні «Швейцарській» завдають собі самоскалічень, щоб усунути зі своїх творів сліди надмірного втручання демона, який ними обома заволодів, провадячи у ті ж самі регіони їхні пера, — абсурдний і брехливий. Не кажучи вже про той факт, що — як випливає із нашого порівняння цитат із Аптеки Під Сонцем , — Шульц мав би бути вкрай неуважним читачем, оскільки залишив у машинописі колеги все те, що там залишилося. Трухановський не забарився також додати, що під час останньої зустрічі у Варшаві — «Бруно насамперед привітав мене з письменницькими успіхами».

Припускаю, що цей спогад, витканий із фантазії, є пізньою спробою компенсації тривалого, хоча й промовчаного комплексу, породженого звинуваченнями у «шульцоподібності» і закидами у плагіаті, — тим боліснішими, що вони суперечили переконанням звинувачуваного. Повторімо запитання: а що ж на все це сам Шульц? Він ніколи не висловлювався публічно з цього питання. Він не мав звичаю розправлятися у пресі з будь-чиїми починаннями, які — на його думку — чинили йому як письменникові кривду. Схоже, тільки у приватних листах він скаржився на зловживання, яке щодо нього вчинила графік (ілюстратор його оповідання Комета у «Wiadomościach Literackich» [218]) Еґґа Ван Гаардт. Шульц написав про неї схвальний есей, прохаючи, щоб вона передала машинопис редакції «Tygodnika Ilustrowanego» [219]. Після публікації Шульц упевнився і поділився цим своїм спостереженням у листі до приятельки [220], що згадана стаття наполовину сфабрикована. «…Вона додала абзаци, які були її писаниною, вкрай позбавлені смаку та скандальні за формою. Я борюся з рішенням, чи не опублікувати спростування, оскільки не можу того інакше вчинити, як тільки знищивши її». Не спростував, і єдина реакція на цю аферу залишилася в дивом уцілілому листі. На книжки Трухановського він також не відреагував, либонь вважаючи, що його голос, голос безпосередньо зацікавленого, читачі могли б сприйняти як позбавлений об'єктивності.