Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

ШУЛЬЦ: «…десь дорогою мимохіть губляться цілі проміжки часу, ми втрачаємо контроль… (326) …ця недисциплінована стихія сяк-так утримується в певних рамках тільки завдяки безупинному обробіткові, дбайливій турботі, старанному регулюванню та коригуванню її вибриків. Позбавлена нагляду, вона одразу схиляється до відступів і дикої аберації» (328). [ Санаторій Під Клепсидрою ; 325,327]

ТРУХАНОВСЬКИЙ: «Час потребує сталої опіки і старанного плекання, без того ми собі з ним не зарадимо. Вистачить, щоб ми впустили певний його проміжок, а вже бачимо сумні наслідки». (178)

ШУЛЬЦ: «Ні, до гасіння пожеж їх [пожежників. — Є.Ф .] використати не можна. […] Залишаються тільки ігри та народні свята, при яких вони незамінні. Наприклад, при так званому штурмі Капітолію в темряві, восени, перебираються на карфагенян і облягають з пекельним галасом Василіянське нагір'я». (284–285) [ Мій батько вступає в пожежну команду , 209]

ТРУХАНОВСЬКИЙ: «На окопах обіч замку міський гарнізон, що складається з міліціонерів і пожежників, точив кривавий бій з ордою диких філістимлян». (192)

ШУЛЬЦ: «Як же збайдужіли мені всі книжки! […] Кожна з них має одну хвилину, таку мить, коли з криком злітає, як фенікс, пломеніючи всіма сторінками. Задля тої одної хвилини, задля тої єдиної миті ми й любимо їх потім, хоч тоді вони вже тільки попіл. […] Екзегети Книги стверджують, що всі книжки прямують до Автентика. Вони живуть тільки позиченим життям, яке у момент злету вертається до свого старого джерела». (171–172) [ Книга ; 117–118]

ТРУХАНОВСЬКИЙ: «Переглядаючи книжки, я зауважив, що деякі з них втратили для нас свою вартість. […] Я пригадав собі ту книгу […]. Якою ж була моя радість, коли я переконався, що книги, після певних таємничих процесів, знову спалахують змістом». (199)

Окрім запозичень, подібних до процитованих вище, які полягали чи то в механічному, хоча й перекрученому переспівуванні помислів, чи то формулювань — більш примітивних, висловлених частково «власними» словами, дивним є також збіг більш загальної природи, як-от зауважений Брезою той самий уклад і добір dramatis personae . Це не стосується, звісно, ні компактної конструкції твору, ані домінуючої Шульцівської міфологіки — бо годі й казати про подібні вартості у прозі Трухановського, — а заторкує впровадження аналогічних персонажів, скажімо, «кретинки», яка є марним відповідником «божевільної Тлуї» Шульца, привласнення наслідувачем «учених публічних лекцій батька», виголошуваних для «панянок» — на зразок Шульцівських лекцій Батька у Трактаті про манекени перед аудиторією юних швачок тощо.

Деякі з наведених тут зіставлень уривків прози обох письменників містять цитати із Санаторію Під Клепсидрою [205], другої книжки Шульца, виданої через рік після Вулиці Трухановського. Як же могло б трапитися запозичення з джерела, яке ще не було доступне? Оповідання із Санаторію друкували в літературних часописах ще до публікації книжки, іноді значно раніше. Скажімо: дві цитати ( Proza 326, 328) походять із оповідання Санаторій Під Клепсидрою , надрукованого в 1935 році у «Wiadomościach Literackich» [206]; цитата ( Proza 284–285) запозичена з новели Мій батько вступає в пожежну команду , опублікованої у «Wiadomościach» у тому ж 1935 році [207], коли в журналі «Skamander» [208]була вміщена також Книга , фрагмент із якої я процитував наостанок (171–172) у порівняльному контексті. Усі ці твори, отож, були відомі читачам літературної преси за два роки до книжкового видання.

Через два роки Казимир Трухановський, не переймаючися звинуваченнями критиків, не послухавшись їхніх порад і осторог, видає наступну книжку — Аптеку під сонцем (Wyd. Hoesick, 1938), надаючи їй, мабуть іще виразнішої «Шульцівської печаті», ще яскравішої та більш упертої, аніж попередньо. Ця тенденція унаочнилася вже в самій назві, яка звучала як травестія Санаторію Під Клепсидрою . У новому томі поряд із титульною карткою автор помістив анонс своєї нової книжки, якій, зрештою, так і не судилося з'явитися на світ. Її назва: Вулиця темних складів знову здається відгомоном Цинамонових крамниць , зокрема на тлі Шульцівської екзегези: «Я називаю їх цинамоновими крамницями через темні панелі тієї барви, якими вони обшиті» [ Цинамонові крамниці ; 67]. Шульцівські реквізити мали стати декорацією, яка заступає креацію дійсності. Шульцівським метаморфозам судилося обернутися на бездарні трюки (Батько-кондор Шульца і батько-журавель Трухановського), сенсаційним осягненням Майстра — на трюїзми Чужотворця, глибинам Зразка — на мілину наслідування. Послідовність і явність у плеканні цієї процедури підштовхує до швидкого й однозначного осуду й ставить запитання, на які немає відповіді в царині літературознавства.