Юрій Войнов - На футбольних меридіанах

Гнучка і різноманітна атака, в основі якої лежить дальній і середній удар, — надзвичайно небезпечна зброя. У нас ще дехто вважає, ніби дальній удар — це так собі, дрібниця. Яка помилка! Дальній удар, якщо він тільки добре поставлений, відкриває величезні можливості перед кожною командою. Чому? Дальній удар завжди сильний, напрям польоту м’яча воротареві вгадати важко, він не вимагає тривалого часу для підготовки і, як правило, несподіваний. М’яч при цьому часто закривають гравці, і воротар його погано бачить. Ось чому наші голкіпери так бояться дальніх ударів. І якщо підрахувати, то виявиться, що дальній удар не менш результативний, ніж ближній.

Але, повторюю, всі позитивні якості дальнього удару команда може використати тільки тоді, коли вона має відповідних виконавців, підготує таких снайперів. Ми це зробили, тому наші шанси були вищими, ніж торпедівські. Ми навчились різноманітними ударами «пробивати» будь-який «бетон», і це рано чи пізно повинно було принести закономірні результати. Так воно й сталося.

Залежно від характеру суперника, від його потенціальної сили і індивідуальних особливостей гравців, ми на кожну окрему гру складали певний план. Один раз вдавалися до своєї улюбленої системи 1–3–3–4 і тоді в п’ятірку нападаючих під номером 10 вводили Сабо, який мав грати між півзахистом і нападом, посилюючи то атакуючу ланку, то оборонну. Іншого разу використовували бразільську систему 1–4–2–4. А коли знали, що в черговому матчі зустрінемося з не дуже сильним суперником, виставляли такий склад, де нападаючих ставало ще більше. В атаку йшли до семи гравців, щоб одразу здобути перевагу. Звичайно, всі ці системи не залишались в процесі гри догматичними побудовами. Вони змінювались на ходу, залежно від конкретних ігрових ситуацій. Але первинна побудова нашої команди в кожному конкретному випадку була такою, що цілком передбачала характер гри суперника. Великі резерви молодих, обстріляних і вже досвідчених футболістів дозволяли нашій команді грати так, як того вимагала реальна обстановка.

Велике значення для команди мало повернення в стрій Василя Турянчика. В попередньому сезоні він добре грав центра захисту. Але потім захворів і надовго залишив футбольне поле. За цей час на місці центрального захисника цілком акліматизувався Щегольков — спокійний, високотехнічний і самовідданий «боєць». Тому було вирішено використати Турянчика в півзахисті, до якого він завжди тяжів. А поява Василя в цій ланці означала: ми дістали можливість грати здвоєним центром оборони, що пізніше не раз виручало команду.

В середині сезону дещо знизив активність Валерій Лобановський. Він вчиться у політехнічному інституті і якраз у розпал чемпіонату складав літню сесію. Щоб не послабляти команду, він поєднував футбол з навчанням, беручи участь у всіх матчах. Звичайно, йому було важко від такого великого напруження Але коли сесію було складено, наш лівий край перевів подих і став ще небезпечнішим для суперників.

В чудову форму увійшов і Віктор Каневський. Майже в кожному матчі він забивав голи. Одужав після важкої травми і Олег Базилевич. Одне слово, команда була готова з новими силами рушити в «бій». Як ніколи раніше, ми вірили в свою силу, відчували, що здатні зробити більше, ніж попередні склади команди. З настроєм будь-що перемогти, наш колектив вступив у фінал чемпіонату. Він почався 29 серпня.

Перший тур фіналу. Ми зустрічаємося з ростовським СКА. Матч, як завжди, проходить при переповненому стадіоні. Адже всі розуміють, що тепер кожне очко набуває «ваги золота». Ми прагнемо оволодіти ініціативою. Це нам вдається. Ростовчани притиснуті до своїх воріт. Але довго не можемо реалізувати свою ігрову перевагу. Гостро діє на лівому краю Лобановський. Він відтягує на себе двох, інколи навіть трьох захисників, виводить на удар товаришів. А м’яч вперто не хоче йти в ворота ростовчан. Невже так і закінчиться матч?

Аж ось настає розв’язка. Кутовий удар зліва. Лобановський віртуозно навішує його на ворота суперника. Вгору одночасно злітають кілька чоловік, в тому числі воротар армійців. Здається, що Каневський — а він найближчий до м’яча — пошле його головою у ворота, і Кіктєв приготувався парирувати звичайний в таких випадках удар нападаючого. Але Каневський зіграв дотепніше, тонше. Він не вдарив головою, а, прийнявши м’яч, опустив його вниз, на ногу, і тихенько проштовхнув у ворота. Нарешті!

Ростовчани прагнуть відігратись. Особливо активний їхній центр нападу — Віктор Понедєльник. Та ми поступово збили і його запал. Матч виграно — 1:0.