Т. Панасенко - Олександр Довженко

З нагоди 60-річчя і за плодотворну діяльність у галузі кіномистецтва митця нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Але не численні вітання з ювілеєм і не урядова нагорода втішали Довженка. Приїхавши в Нову Каховку, він записав у «Щоденнику»: «Душевно відпочиваю. Лягаючи спати, удосвіта я подумав: “Як гарно, який я щасливий, що прибув знову до рідного дому”». Наприкінці 1955 року в інтерв’ю журналу «Советский фильм» Довженко ділиться планами, розповідає, що закінчує роботу над сценарієм і хоче у наступному році зняти фільм «Поема про море».

У третьому числі журналу «Дніпро» за 1956 рік була надрукована «Зачарована Десна», славетна кіноповість Олександра Довженка. Олесь Гончар [57] Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (1918—1995) —український радянський письменник і громадський діяч. У 1959—1971 рр. – голова правління Спілки письменників України. Романи: трилогія «Прапороносці» («Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага», 1946—1948), «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968) та ін. з приводу цього написав митцю: «…і хочу сказати Вам просте читацьке спасибі. Хороші думки й почуття викликає ця річ, багато в ній краси». Олександр Петрович удосконалює сценарій «Поеми про море» і мріє знову опинитися на знімальному майданчику, знову працювати над створенням фільму. Здається, доля всміхалася йому: у жовтні на «Мосфільмі» запущено у підготовчий період режисерський сценарій кольорового фільму «Поема про море». Цього ж місяця головний секретар «Сінематек Франсез» Анрі Ланглуа в листі до Олександра Довженка пише, що в зв’язку з двадцятиріччям заснування музею вирішено організувати вшанування відомих режисерів: Чарлі Чапліна, Еріха фон Штрогейма [58] Штрогейм Еріх (1885—1957) – американський кінорежисер і актор. Запоходженням австрієць. Фільми: «Сліпічоловіки» (1919), «Дурніжінки» (1922) та ін. , Луїса Бунюеля [59] Луїс Бунюель (1900—1983) – французький і мексиканський кінорежисер іспанського походження, лауреат премії «Оскар». , Рене Клера [60] Клер (Шомет) Рене (1898—1981) – французький кінорежисер. Фільми: «Париж заснув» (1924), «Солом’яний капелюшок» (1927), «Великі маневри» (1955) та ін. , Роберто Росселіні [61] Росселіні Роберто (1906—1977) – італійський режисер театру й кіно. Фільми: «Підводна фантазія» (1936), «Рим – відкрите місто» (1945), «В Римі була ніч» (1960) та ін. . «Більшість з них погодились приїхати до Парижа. Що ж до Радянського Союзу, «Сінематек Франсез» вирішив обрати Вас, тому що розглядаєтесь у Франції як найбільший майстер нашої доби, а окрім того, після смерті Ейзенштейна, Пудовкіна і Дзиґи Вертова [62] Вертов Дзиґа (Кауфман Денис Аркадійович; 1895—1954) – російський кінорежисер, сценарист, теоретик кіно. Один із засновників радянського документального кіно. Фільми: «Одинадцятий» (1927), «Людина з кіноапаратом» (1928), «Симфонія Донбасу» (1930) та ін. , Ви також єдиний репрезентатор групи великих основоположників, які роблять славу радянському кінематографу». Анрі Ланглуа просить розглядати цей лист як офіційне запрошення, сповіщає, що вшанування Довженка має відбутися з 2 по 6 грудня. Довженко письмово погоджується відвідати Францію.

26 листопада 1956 року вранці мали розпочатись перші павільйонні зйомки «Поеми про море». На «Мосфільм» були викликані актори. Декорації ще пахли свіжою фарбою і клеєм. На чорній дошці в робочій кімнаті знімальної групи – останній малюнок, зроблений рукою Олександра Петровича: широкий екран, поділений на три рівні частини: в центрі мати гойдає колиску з немовлям, праворуч і ліворуч палають села, на цьому фоні солдати ідуть у бій. Та освітлювачі так і не ввімкнули юпітерів у цьому павільйоні: вночі зупинилося серце того, хто так гаряче, так натхненно готувався відкрити тут людям світи, тільки йому відомі. Напередодні, в неділю 25 листопада, Довженко був на дачі в Передєлкіно. Весь цей день у нього боліло серце, Олександр Петрович навіть не вставав з ліжка, але поривався їхати в місто. І поїхав. О 23 годині 40 хвилин у своїй квартирі по Можайському шосе (нині – Кутузовський проспект) раптово помер Олександр Петрович Довженко.

Ще в 1945 році Майстер записав у «Щоденнику»: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!». Однак поховали його в Москві, на Новодівичому кладовищі. На звернення Юлії Іполитівни до українського уряду ніхто не відгукнувся, на похорон великого режисера ніхто з верхівки української Спілки письменників не приїхав. Але ж прийшли Іван Козловський, Марк Бернес [63] Бернес Марк Наумович (1911—1969) —російський актор, естрадний співак. Фільми: «Велике життя» (1939), «Третій удар» (1948), «Максимка» (1952) та ін. , Сергій Герасимов, Костянтин Симонов [64] Симонов Костянтин (Кирило) Михайлович (1915—1979) – російський радянський письменник. Книги: «Льодове побоїще» (1938), «Фронтові вірші» (1942), «Три зошити» (1964) та ін. , Юрій Тимошенко [65] Тимошенко Юрій (Георгій) Трохимович (1919—1986) – український артист естради й кіно. Виступав у дуеті з Ю. Березиним (Тарапунька і Штепсель). …