Вольдемар Бонзельс - Пригоди бджілки Майї

Вартовий випростався. Від його руху панцир зарипів та дзеленькнув, а рука, яку він підняв, блиснула у блідому місячному світлі. Світало…

— Твоя правда, — відповів він, — у мене є сила і влада. А ще — у мене є довіра мого народу та моєї королеви. Я отримав наказ: жодна бджола не може живою вийти із замку. І я не збираюся порушувати присяги.

Помовчавши трохи, він додав, ніби розмовляючи сам із собою: «Я вже знаю, що це таке — невірність даному слову… Це так боляче — коли тебе покидають… Ех, Шнук, Шнук…».

Маленька Майя стояла зворушена і розгублена. У неї ж теж було почуття вірності, відданості своєму народові! Бджілка відчула, що іншого виходу на свободу, окрім грубої сили чи хитрощів, у неї немає. Кожен з них виконує свій обов’язок і, попри це, вони залишаються чужинцями та ворогами. Проте, що за ім’я щойно згадав воїн? Він говорив про якусь Шнук, що зрадила його? Шнук… Та це ж та гарна бабка, яку вона зустріла на березі лісового озера, поміж сяйливих лілій! Майя аж здригнулася від хвилювання! Може, це їй якось допоможе? Вона обережно запитала:

— Перепрошую, а хто така Шнук?

— Ой, мала, Шнук — не твоя турбота, — відповів вартовий. — Я її втратив і більше ніколи не побачу.

— Я знаю Шнук, — намагаючись виглядати байдужою, мовила Майя. — Шнук, вона з роду бабок. Думаю, що вона найгарніша з них усіх.

Майя навіть не встигла здивуватися, так швидко відреагував вартовий на її слова. Здається, він забув про все на світі, підбіг до бджілки і закричав: «То ти знаєш Шнук? А ну кажи, де вона?».

— Ні, — категорично і тихо відрізала Майя, яка всередині аж засяяла від радості.

— Я тобі зараз голову відкушу, якщо не скажеш! — заволав шершень і підійшов зовсім близько.

— А моїй голові однаково недовго ще бути на в’язах. То для чого зволікати? Зробіть це. Я не зраджу милу бабку, свою хорошу подругу. Ви ж бо хочете її, як і мене, в полон взяти.

Розбійник важко дихав. Надворі вже почало розвиднятися, і Майя помітила, що у нього бліде чоло, а в очах — страх і нерішучість.

— Господи Боже ти мій, — промовив він, і було видно, що шершень спантеличений та розгублений. — Вже час, я мушу розбудити решту. Ні, ні, маленька бджілко, я не хочу ніякого зла для Шнук. Та я її більше за своє життя кохаю! Скажи, де мені її знайти?

— А я люблю своє життя, — філософськи змінила напрямок розмови Майя.

— Якщо скажеш, де живе Шнук, — сказав вартовий, Майя бачила, як важко йому даються ці слова, він аж трусився весь, — я відпущу тебе на волю, і лети — куди тобі тільки заманеться!

— А ви дотримаєте свого слова?

— Клянуся честю розбійника, — гордо поклявся вартовий.

Майя і слова не могла видушити. Час збігав, до світанку залишалися лічені хвилини, та серце бджілки святкувало перемогу.

— Добре, — погодилася мала, — я вам вірю. Слухайте уважно. Знаете, де біля замку ростуть старі липи? За ними тягнуться одне за одним квітучі луги, а потім — велике озеро. З південного боку, де у нього впадає струмок, на сонці виблискують білі водяні лілії. Там в очереті й живе Шнук. Ви обов’язково її там знайдете, у самий полудень, коли сонце стоїть у зеніті.

Розбійник схопився обома руками за голову. Йому, очевидно, було дуже важко себе пересилити.

— Ти кажеш правду, — тихо мовив він і зітхнув так, що було незрозуміло — радість це, чи сум. — Вона мені сказала, що хоче до своїх білих, які колишуться на воді. Вона тоді про лілії говорила. Ти — вільна, можеш летіти… Дякую.

Вартовий відійшов убік, звільняючи прохід. Надворі світало — розпочинався ще один літній день.

«Розбійник уміє тримати своє слово», — сказав вартовий. Він не знав, що Майя чула про нічну змову шершнів, тож думав собі: «Ну що таке одна-єдина бджілка? Скоро їх тут буде тисячі в полоні».

— І вам усього найкращого! — гукнула Майя і помчала, навіть не подякувавши за звільнення. У неї просто не було часу на це.

Маленька Майя летіла так швидко, як тільки могла. Мобілізувавшись, зібравши в кулак всі свої сили, всю свою волю, бджілка мчала, немов стріла, випущена з лука вправною рукою. Щоби ви знали, бджоли дуже вправно та швидко літають, швидше за інших комах. Майя намагалася хутчій дістатися до лісу, аби знайти там надійний сховок: а раптом шершень пошкодує, що відпустив її та, розбудивши інших, кинеться навздогін?