Роман Росіцький - Лук Нічної Громовиці

— Він не дихає, — тремтячим голосом сказав Сашко, схилившись над Гуфі. — Ти його вбила?

— Ні, просто серце зробило паузу. Ще кілька секунд… Раз, два, три, чотири, п’ять!

Притихла жилка на Гуфіному зап’ястку знову запульсувала.

— Ну, ти й стерво, — були перші слова, коли Гуфі розплющив очі.

— Дякую, ти теж, — тільки й встигла відповісти Інга, бо з неба до них мчав страшний вогняний болід — то спускався десантний корабель.

Часу на роздуми не лишалося. Інга глибоко вдихнула, наклала на тятиву громову стрілу і завмерла в очікуванні. У якусь мить дівчинка відчула, що час стріляти. Задзвеніла тятива, заспівала у потоці повітря високим свистом громова стріла, і яскравий спалах осяяв простір темно-бірюзового неба.

Гуфі тупо дивився, як під чарівним шатриськом ночі розлітається іскрами десантний корабель Космотуменових суперагентів.

— Ідіотка! Феєрверки вона тут пускає. Моя мама завтра до тебе зайде! — погрожував Гуфі. — Істеричка божевільна!

— Щоб подякувати? — Інзі від надмірного збудження хотілося сміятися. — Іди собі, юродивий!

Сашко, який досі не скинув окуляри, здивовано мовив:

— А ті кружала теж вибухнули.

Інга знала, що страхоміни можна знешкодити лише радістю.

— Так і має бути, — щасливо усміхнулася вона до друзів. — Можеш поставити Іру на землю.

Коли Гуфі зашпортався і впав у придорожню траву, а потім кілька хвилин обтрушувався, бурмочучи погрози на адресу своїх кривдників, Інга вибухнула реготом.

— Що з тобою? — запитала Іра, не розуміючи, чому її подруга регоче як навіжена.

— Юродивий гепнувся! — захлинаючись від сміху, ледь вимовила Інга.

За інших обставин ці слова не викликали б навіть посмішки, але зараз для Іри сказане Інгою було смішнішим за найкумедніший анекдот. По хвилі до реготу приєднався і Сашко Майданський. Усі троє не могли вгамуватися ще хвилин п’ять, додаючи жару слівцями на кшталт: «юродивий», «хоренький», «Гуфічок», а коли запаси веселощів вичерпалися, добру чверть години сиділи на березі й обговорювали щойно пережите, і та розмова ніби наповнювала душі нотками особливої радості.

Купалися до ночі, а коли, зморені, вилізли на берег і повитиралися, Інга раптом згадала про яблуневі пахощі. Вона дістала з пакета пляшечку і, змовницьки підморгнувши Ірі, спитала Сашка:

— А ти хочеш навчитися літати?..