Ліман Френк Баум - Чари країни Оз

Кікі Ару перелетів неподалік на купу дерев, упустив монету на землю, вернувся у свою власну подобу, підняв золотого й сховав у кишеню.

– Ти ще пошкодуєш за цим! – раптом почув тоненький голосочок у нього над головою.

Кікі звів очі й побачив, що на гілочці сидить горобець і дивиться на нього.

– За чим пошкодую? – спитав він.

– Та я ж усе бачив, – пояснив Горобець. – Я бачив, як ти дививсь у вікно на золото, а потім перекинувся сорокою й обікрав старого, а тоді прилетів сюди й перекинувся із пташиної подоби у свою власну. Це чари, а чари – погане, незаконне діло. Крім того, ти вкрав гроші, а це ще більший злочин. Колись ти за цим пошкодуєш.

– Дарма, – насупившись, відказав Кікі.

– І ти не боїшся бути лихим? – спитав Горобець.

– Та я, скільки знаю, наче й не був лихим, – відповів Кікі, – та коли так, то я радий. Бо я не люблю добрих людей. Я завжди хотів бути лихим, тільки не знав, як ним стати.

– Ха-ха-ха, – гучно зареготав хтось позаду нього, – так і слід, хлопче! Я радий, що зустрів тебе, дай-но руку!

Горобець злякано цвірінькнув і полетів геть.

Кікі обернувся й побачив біля себе якогось чудного старигана. Увесь покорчений, з гладким черевом і тонкими руками та ногами. А ще він був кругловидий і мав білі кущуваті бурці, що звисали гострячками нижче пояса, та сиву чуприну, що стирчала гострячком на маківці. Вбраний був у сіро-буру облиплу одіж, і напхані чимось кишені аж випинались.

– Я не знав, що ви тут, – сказав Кікі.

– А я з’явився після тебе, – пояснив химерний дідок.

– Хто ви такий? – спитав Кікі.

– Мене звуть Коструббо. Я був Королем номів, але мене витурили з моєї країни, і тепер я мандрівець.

– А за що вони вас витурили? – спитав його юнак.

– Та тепер така мода пішла – королів витурювати. Я був добрим королем – для себе, звісно, – але оті жахливі люди з Озу не давали мені спокою. Довелося зректись трону.

– А що це означає?

– Це означає, що тебе витурюють. Але поговорімо про щось приємніше. Хто ти і звідки прибув?

– Мене звуть Кікі Ару. Досі я жив на горі Жвак, у країні Оз, але тепер я мандрівець, як і ви.

Король номів проникливо подивився на нього.

– Я чув, як та пташка сказала, ніби ти перекинувся сорокою, тоді знову людиною. Це правда?

Кікі завагався, але вирішив, що заперечувати не варто.

Йому здалося, що, сказавши правду, він видасться значнішою персоною.

– Ну… правда, – відповів він.

– То ти Чарівник?

– Ні, я вмію тільки перекидатись, – признався він.

– Ну, це дуже добрі чари, – сказав старий Коструббо. – Я сам колись володів такими ж чарами, але мої вороги відняли їх у мене. І куди ти прямуєш тепер?

– Іду до заїзду – по вечерю й на ночівлю, – відповів Кікі.

– А гроші, щоб заплатити за це, ти маєш? – спитав Коструббо.

– Одне золоте кружальце.

– Украдене, до речі. Дуже добре. І радієш, що ти лихий. Іще краще. Ти мені подобаєшся, юначе, і я піду з тобою до заїзду, якщо ти пообіцяєш мені за вечерею не їсти яєць.

– Ви не любите яєць? – спитав Кікі.

– Я боюсь їх, бо вони небезпечні! – відказав Коструббо, здригнувшись.

– Гаразд, – погодився Кікі. —Я не замовлятиму яєць.

– Тоді ходімо, – сказав ном.

Коли вони ввійшли до заїзду, господар насуплено глянув на Кікі й мовив:

– Я ж тобі казав, що без грошей їсти не дам.

Кікі показав йому золотого.

– А ви? – спитав господар, повернувшись до Коструббо. – Маєте гроші?

– Я маю щось краще, – відповів старий ном і, вийнявши з однієї кишені торбинку, висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів – діамантів, рубінів і смарагдів.

Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:

– Де це ви взяли так багато самоцвітів?

– Можу сказати, – відповів ном. – Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство – тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, – то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.

– Вони кращі за золоті кружальця? – спитав Кікі.