Ліман Френк Баум - Смарагдове місто Країни Оз

– Але люлька вже горить, Ваша Величносте, і ви навіть палите її.

– Що? Як так? – тут монарх похлинувся димом і, нарешті, помітив, що й справді курить. – Але чому ти так грубо нагадуєш мені про це?

– Ваша Величностей, я лише ваш вірний слуга, нещасний слуга, – лагідно відповів ном.

Покора Головного Управителя трохи заспокоїла Короля, тож він, пихкаючи люлькою, повільно пройшовся по печері. Але умиротворення тривало недовго і незабаром гнів зануртував у ньому з новою силою. Зупинившись перед бідним Каліко, монарх залементував:

– Що ти хочеш сказати своїм улесливим виглядом? Ти хочеш образити цим мене, коли я такий нещасний?

– Дозвольте запитати, що розлютило Вашу Величність?

– Як що? – Король навіть зубами скрипнув від люті. – Хіба ти не знаєш, що дівчина на ім’я Дороті та її подружка Озма заволоділи моїм Чарівним Поясом?

– Але пояс дістався їм у чесному бою, – наважився заперечити Каліко.

– Мене це не хвилює! Я хочу Пояс назад і все. Половина моєї сили пропала разом із цим Поясом!

– Щоб його повернути, треба пробратися в Країну Оз, а це неможливо, – нагадав Головний Управитель і крадькома позіхнув. Ось уже двадцять шість годин він і на мить не стулив повік і втома давалася взнаки.

– Чому неможливо?

– Ваша Величносте, ви забули про Згубну Пустелю, яку ніхто не в змозі перетнути! Ви знаєте цей факт так само добре, як і я, Ваша Величносте. Не забувайте про втрачений Пояс, звісно. Але пам’ятайте, що у вас залишилось багато сил, бо ви керуєте цим підземним царством як справжній тиран, і тисячі номів підкоряються вашим наказам. Раджу випити склянку розтопленого срібла, щоб заспокоїти нерви, а потім лягти спати.

Король схопив великий рубін і жбурнув його в Каліко. Головний Управитель хутко присів, щоб ухилитися від важкої коштовності, яка врізалася у двері просто над його лівим вухом.

– Геть звідси! Зникни! – розбушувався Король. – Щоб ноги твоєї тут не було! І пришли сюди Головнокомандувача Блуга!

Каліко поспішно вийшов, а за кілька хвилин до печери увійшов Головнокомандувач королівської армії. Цей ном був відчайдушним воїном і жорстоким полководцем. Під його орудою несли службу п’ятдесят тисяч добре навчених номів-солдатів. Вони нічого і нікого не боялися, крім свого суворого генерала. І все-таки у Блуга щось тенькнуло всередині, коли він побачив надзвичайно розлюченого Короля Номів.

– Прибув за вашим наказом!

– Нарешті! Зараз же вирушай у Країну Оз й принеси мені Чарівний Пояс!

– Ви збожеволіти, – спокійно завважив Головнокомандувач.

– Га? Що? Ти що таке сказав? – Король від люті почав навіть затинатися, а потім йому наче заціпило.

Головнокомандувач, своєю чергою, побачивши, що монарх мовчить, остаточно осмілів і сів на величезний діамант, який лежав посеред печери.

– Раджу порахувати до шістдесяти, перед тим, як ви знову щось скажете. Це дасть вам змогу опанувати себе.

Король роззирався довкруж, шукаючи, чим можна жбурнути в Головнокомандувача Блуга. Не знайшовши поблизу нічого підхожого, він заспокоївся, подумки завваживши, що, можливо, його підлеглий має рацію. Тож самодур плюхнувся на свій блискучий трон, перекинув корону на вухо, загнув під себе ноги і злобно глянув на Блуга. А Головнокомандувач тим часом продовжував:

– По-перше, ми не зможемо пройти через пустелю. По-друге, навіть якщо пройдемо, Озма, правителька Країни Оз, легко впорається з нашою армією, адже вона – фея. Аби у вас був Чарівний Пояс, тоді ще можна було б з нею позмагатися, але Пояса немає!

– Пояс! Хочу Пояс! – знову заволав Король.

– Тоді поміркуймо, як його повернути, – відгукнувся Генерал. – Пояс нині в Дороті, дівчинки з Канзасу, що в Сполучених Штатах Америки.

– А ось і ні! Вона віддала його Озмі.

– Як ви дізналися про це?

– Мій шпигун, Чорний Ворон, літав через пустелю і бачив мій Пояс у Смарагдовому місті, в палаці Озми, – простогнав король.

– Гм-м, це дає мені надію, – радісно потер руки Генерал Блуг. – А що, коли пробратися в Країну Оз, не переходячи через пустелю? Адже дістатися туди можна ще двома способами.

– Якими? – не зрозумів Король.

– Дуже просто: над пустелею і під пустелею, інакше кажучи, повітрям або під землею.

Почувши це, Король Номів аж підскочив від радості й, зістрибнувши зі свого трону, почав бігати по печері:

– Геніально, Блуг! Я – Король Підземного Царства, а всі номи – землекопи! Вони можуть пробратися під землею куди завгодно! Ми прориємо підземний хід до самого Смарагдового міста!