Невідомий автор - Казки народів світу

— Я не продаю зайців.

— Мені так потрібен заєць! Хоч одного продай! — просить служниця.

Тоді хлопець каже:

— Поцілуй мене — і я дам тобі зайця.

Поцілувала служниця дурника в чоло, і той дав їй зайця. Пішла служниця. Вже доходить до брами, коли хлопець свиснув у свисток — заєць вистрибнув у неї з рук і прибіг на поле. У палаці король її питає:

— Ти чому не принесла зайця?

— Він не хоче продавати! — відповідає служниця.

Наступного дня прийшла по зайця королівна.

Дурник і їй сказав:

— Поцілуєш мене — дам тобі зайця.

— Та вже поцілую!

І поцілувала дурника, а він дав їй зайця. Вже доходила вона додому, як хлопець свиснув у свисток — і втік заєць від дівчини. Прийшла в палац, а король питає:

— Чому без зайця?

— Дурник не хоче продавати!

Тоді обізвався королівський слуга:

— Я куплю! Сьогодні ж і піду.

Прийшов на поле, де хлопець пас зайців, а той йому і каже:

— Поцілуй мене в чоло, то дам зайця. Слуга поцілував його, взяв зайця й подався додому. Та не встиг дійти до палацу, як хлопець свиснув — і нема зайця.

Питається в слуги король, де заєць.

— Не продає пастух! — відповідає той.

— Піду я! — каже королева.

Прийшла вона до дурника на поле й просить продати їй зайця. А хлопець їй на те:

— Не продаю! Та коли поцілуєш мене — дам зайця.

І королева поцілувала його в чоло, а дурник дав їй зайця. Але не донесла вухатого королева — свиснув дурник у свисток, і заєць утік до нього.

Побачив король, що й дружина вернулася без зайця, розгнівався та як гукне:

— Сам піду сьогодні купувати!

Прийшов він до дурника й почав торг за зайця. А дурник і йому каже, що не продає, але віддасть зайця, коли король поцілує його в чоло.

Поцілував король хлопця, і той дав йому зайця. Та не доніс вухатого володар — свиснув дурник у свисток, і чкурнув заєць, тільки смуга лягла!

Зітхнув король та й мовив:

— Цілували його і рідні мої, і слуги, — то нехай уже бере мою дочку за дружину.

Отак дурник одружився з королівною.

Жив собі на світі бідний селянин, який мав трьох синів. Одного разу селянин запримітив, що його поле спустошує якийсь звір чи птах. Отож вирішив він убити злодія, проте зусилля були марні, навіть вистежити його не вдалося.

Селянин засмутився й пообіцяв своїм синам, що віддасть усе своє багатство тому з них, хто добуде злодія живим або мертвим.

Менший син зголосився йти перший, але йому сказали, що спочатку повинні по черзі спробувати щастя його старший брат, а потім — середульший. Пихаті брати почали глузувати з меншого, мовляв, де там цьому вайлуватому і дурному парубійкові впоратися з таким ділом!

Старший брат узяв собі доброго коня та рушницю, запасся харчами і ввечері, коли зійшов місяць уповні, подався в поле. Проїхавши півшляху, він раптом побачив жабу, яка сиділа на краєчку колодязя і голосно квакала. Юнак вирішив перепочити; зупинив коня й зіскочив на землю. А тоді, підійшовши до колодязя, звернувся до жаби з такими словами:

— І чого ти розквакалась! Відразу видно, що не втомилася, тому й галасуєш!

Аж тут жаба промовляє до нього:

— Якщо візьмеш мене з собою, то скажу, хто спустошує ваше поле.

— Ха, звідки ти можеш знати! — вигукнув юнак, схопив жабу і, не довго думаючи, вкинув її у воду. А сам, сівши верхи на коня, рушив далі.

Приїхав старший брат на поле й бачить, що там хтось добре похазяйнував, але злодія ніде не видно. Усю ніч він пробув на полі, однак злодій не з’являвся. Під ранок юнак, ледь тримаючись у сідлі від утоми, дуже розлючений, повернувся додому.

Коли батько запитав у свого старшого сина про те, що він бачив, той відповів, що бачив лише поле, спустошене клятим злодієм, але самого зловмисника не помітив, хоча всю ніч не склепив очей.

Тоді старий селянин мовив:

— Не поталанило тобі, сину. Не будеш ти моїм спадкоємцем!

Настала черга середульшого брата спробувати щастя. Батько запитав, що він хоче взяти з собою.

— Тільки рушницю та вузлик з їжею, — відповів юнак і невдовзі вирушив у дорогу.

На півшляху він, так само як і його брат, побачив жабу, що сиділа біля колодязя й квакала. Юнак сказав їй:

— Заткни пельку! Я хочу поспати біля цього колодязя. А ти заважатимеш мені своїм вереском.

Жаба йому й відказує:

— Коли візьмеш мене з собою, я тобі щось подарую. Тоді ти зможеш зловити злодія, який спустошує ваше поле.

— Обійдуся без твоєї допомоги, — відмахнувся юнак і ліг спати.