Невідомий автор - Казки народів світу

— Допоможіть мені витягти з нього кісточку, — попрохала черепаха.

— Навіщо вона тобі?

— А я змайструю з неї флейту і щодня гратиму на ній.

Колись давно вогонь мав лише ягуар. У нього було велике вогнище. А повз те вогнище частенько пробігав маленький кролик. І щоразу, коли ягуар одвертався, кролик відкладав набік кілька жаринок. Побачив це ягуар та й каже:

— Не чіпай вогню, обпечешся!

Кролик удав, ніби дуже змерз. Тремтячи, схопив він жаринку, сунув її під підборіддя і сказав ягуарові:

— Біжу, я вже зігрівся.

Кролик побіг і кинув жаринку на моріжок. Усе довкола запалало. Ягуар спробував погасити полум’я, але не зміг.

Так люди дістали вогонь, а ягуар його втратив. І вирішив він відібрати вогонь у людей. Пішов у село і послав жінку з глеком води, аби загасила вогонь. Глек уже спорожнів, але вогонь горів! І жінка, і ягуар добряче попеклися. Відтоді лапи в ягуара знизу темні.

Зовсім хворий повернувся ягуар до свого лігва. Довго відлежувався він. Ніхто тепер не приносив йому риби в обмін на вогонь, а сам він вудити й полювати не вмів. Дні і ночі голодував бідолашний ягуар. Та якось до нього завітав маленький оцелот — чудовий мисливець. Він вирішив навчити полювати і ягуара. Оцелот кидався на звірятко, вбивав його і приносив ягуарові. Першою здобиччю оцелота була велика птиця, яка їла крабів. Оцелот учепився в неї, але вбив не зразу. Птиця злинула в небо, й лише там оцелот загриз її. Обидва вони впали на землю, проте оцелот залишився цілий. Він притягнув свою здобич ягуарові.

Ягуар учився полювати аж десять днів. Упольованих звірів їв сирими — адже вогню в нього тепер уже не було.

Жив собі король. Мав він дочку на порі. І задумав одружити її з таким молодцем, який зміг би на коні виїхати на балкон королівського палацу, де стоятиме принцеса.

Звелів він сповістити на всі сторони світу і в усі навколишні села, щоб з’їжджалися вершники позмагатися між собою.

В тих краях на одному убогому хуторі жив чоловік, який мав трьох синів і клаптик поля, де росла кукурудза. Але туди внадилися дикі коні. Тому синам доводилося стерегти своє поле, щоб не зостатися без урожаю.

З трьох братів найменший був найсумирніший. Старший і середульший кривдили і ображали брата, проте батько любив його найдужче з усіх.

Якось старші брати поїхали в село і привезли додому звістку про те, що король збирається одружити свою дочку з тим, хто вистрибне конем на балкон, де стоятиме принцеса.

Того вечора, коли мали змагатися вершники, наймолодший син сказав батькові:

— Тату, ви вже старенькі, тож стерегти кукурудзу я піду сам, а брати нехай подивляться на змагання вершників.

А батько відповів:

— Ти ж заснеш, а тим часом дикі коні понищать наш урожай.

— Тату, я візьму з собою пекучого перцю і, коли мені захочеться спати, натру ним очі, і сон мене не візьме.

Подався найменший син стерегти кукурудзу, а його брати поїхали в місто подивитися, хто ж здобуде руку принцеси.

Хлопець узяв з собою аркан, аби зловити якогось коня-нищителя, і став чатувати під гіллястим деревом, що стояло посеред поля. Коли почав його змагати сон, він потер пекучим перцем очі. Сльози покотилися з них горохом, але сон як рукою зняло.

На світанку прийшли дикі коні попоїсти кукурудзи. Найменший син узяв ласо й закинув його на найбільшого і найгарнішого коня. Кінь виривався, та хлопець прив’язав його до дерева і міцніше затягнув ласо.

Це був кінь сатани. Він побачив, що не вирветься, а вже розвидняється. Йому ж, коневі сатани, не можна бачити світла дня. І мовив він до хлопця:

— Відпусти мене, і я обіцяю, що більше ніколи жоден кінь не прийде ЇСТИ ТВОЮ кукурудзу.

Та хлопець його не відпускав. Тоді кінь сказав:

— Відпусти мене! Я тобі віддячу. Якщо ти вдариш тричі по стовбуру цього дерева й скажеш: «Прийди, семибарвний конику!» — я з’явлюся служити тобі, сяйливий, мов місяць, мов зірка, мов саме сонце.

Хлопець зрадів, почувши це, взяв клятву з коня сатани і відпустив його. Той умить зник.

Найменший син повернувся додому. Старші брати саме розповідали, як вершники на конях пробували вистрибнути на балкон і падали, так і не діставшись до нього. Розповідали й про те, що в місті тільки й розмов, що про ці змагання лицарів за руку принцеси. Батько спитав найменшого сина, чи він, бува, не заснув на полі.