Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

І Сергійків тато, і старша сестра Оленка, що притягнула стільчик у кухню, допомагали мамі чистити, мити і навіть відбирати кращі ягідки, хоча справа ця дуже-дуже відповідальна. Адже готувати смачне малинове варення уміють лише мами. Того дня всі дуже зморилися і, тільки-но стемніло, полягали спати.

А малому стільчикові не спалося. Він згадував свій зелений ліс. Як хороше там було! З самісінького ранку до ночі співали пташки, сіялися теплі дощі, і дубочок збирався вирости великим дубом. Скільки стільців змайстрували б тоді з нього...

Ри-п-рип! Шерх-ш-шерх! — 3 коридору почулися обережні кроки.

«Хто це ввійшов? — стривожився малий стільчик.— Усі відпочивають давно...»

Кроки наблизилися до кухні.

Це був... Так-так! Це був розбійник! Адже тільки розбійники бродять уночі, коли інші сплять,— таке чув малий стільчик від старого дуба ще в лісі.

І треба вам зразу сказати — ласун той розбійник був страшенний: і цукерки він любив, і тістечка з кремом, і пироги з яблуками, але особливо — смачне малинове варення.

І ще треба сказати, той розбійник був дуже нечемний і невихований. Ну хіба йому важко було попрохати блюдечко варення? А що вже й казати про його ввічливість! Слів «дякую», «будь ласка» і «добрий день» він зовсім не знав.

І тепер, уночі, вирішив без дозволу покуштувати, а може, й з'їсти цілісіньку банку варення! Хіба таке міг стерпіти наш стільчик?

Він саме стояв посеред кухні, коли розбійник зачепив його ногою.

Ой, як розсердився стільчик! Він одразу ж впав під ноги розбійникові.

Той спіткнувся. Хруснула й зламалася одна стільчикова ніжка, але й розбійник, наробивши грюкоту, впав на підлогу. Прибігли тато, мама й старша сестра Оленка. Ввімкнули світло...

В кухні на підлозі сидів Сергійко. Сидів і, схлипуючи, тер забите коліно.

— Ох і розбійник! — засміявся татко. Мама й Оленка теж усміхнулися.

А вранці татко вийняв із стільчика зламану ніжку, прилаштував йому іншу, а згодом і взагалі вистругав нові ніжки — міцніші й довші, ніж раніше, тому що малий Сергійко встиг за цей час трохи підрости.

Маленький стілець тепер був щасливий! Про його хоробрість дізналися усі стільці в будинку. А Сергійко став чесним і чемним.

Навіть навчився говорити хороші слова — «добрий день», «будь ласка».

А коли його пригощали смачними тістечками або чаєм з духмяним малиновим варенням, він завжди казав «дякую».

ЧУЖА ПРАЦЯ

Гей, гей! На заквітчаній землі

У веселому селі

Майстри гарно працювали —

Од людей подяку мали.

Гей, гей!

Перший майстер хати зводив. Як дзвін були вони — світлі та затишні.

— Хвала тобі, будівничий! — кланялися люди.

А майстер відповідав:

— Гей, гей! Я ще й не таке можу утнути!

Другий майстер підкови кував, а коли сердився — то й розгинав їх. Дивувалися люди:

— Оце силак! Он який має кулак!

А майстер реготав:

— Ха-ха! Я не тільки підкови гнути можу!

Сьогодні люди будівничого хвалять, завтра — коваля. А майстрів чогось завидки взяли:

— Чому це іншому більше шани? Та й робота ж у нього не така важка, як у мене.

— Збудую дім! — вирішив коваль.

— Накую підков! — сказав будівничий.

Пішов коваль та й замість будівничого хату

поставив. Сів на призьбі, чекає, коли люди дякуватимуть. А будівничий у кузні вогонь роздмухав, купу підков накував. Сів та й чекає, коли хтось похвалить. Ідуть люди, сміються:

— Агов, майстре! Чом у твоїй хаті двері на горищі?

Ідуть люди, сердяться:

— Агов, майстре! Чом твої підкови криві та крихкі? Коні на рівному місці спотикаються!

Гей! Гей! На заквітчаній землі

У веселому селі

Майстри кепсько працювали,

А тому докори мали:

— Не думайте, що праця легша у людей1!

Гей! Гей!

НАИСОЛОДШИИ МАРЦИПАН

ПОВІСТЬ-КАЗКА

В Марципановій країні, у Солодкій долині був собі король Марципан — над усіма солодощами і чудесами пан.

Жив він у палаці, збудованому із смачних пряників-пірників. Ще там жили Перший і Єдиний міністр короля — Трюфель, королівський кухар добрий Медяник та королівська Донька мала Марципанка. А охороняли той палац цукеркові солдати — льодяники. Були вони невеличкі на зріст, але дужі і суворі.

Коли вранці король прокидався, Перший і Єдиний міністр Трюфель питав його:

?— Чи солодко спалось вашій ясновеличності?

— Со-олодко! — мружився король.