Джанни Родари - Планета новорічних ялинок (збірка)

- Сквік, сквок, караброк, брек, брок! - став викрикувати вчений своєю мовою.

- Якщо ви розмовлятимете зі мною цією мовою, я зовсім перестану розуміти вас,- спокійно зауважив Паоло.

- Сквок, сквек, сквік...

Монолог професора Дзети тривав довгенько. Старий був у такому розпачі, що Паоло затурбувався, чи не втрачає той, бува, розум. Потім учений перейшов на італійську і знову взявся терпляче вмовляти Паоло віднести послання.

- Дай мені вмерти тут, у цьому торті, у найбільшій помилці мого життя! - благав він Паоло.

- Тоді це була б найбільша помилка в історії,- відповідав Паоло.

, Скільки точилася ця вперта боротьба? Кілька годин, гадаємо ми. І не варто описувати докладно її хід, тим більше, що вона була суто словесна. Нам відомо тільки, що в якусь мить Дзорро почав виказувати ознаки занепокоєння, нашорошив вуха, стиха заскиглив, поки, нарешті, не витримав і кинувся геть із торта.

- Дзорро, ти куди? - крикнув йому навздогін Паоло. І сам теж визирнув надвір. Те, що він побачив, змусило його весело, нестримно і щасливо розреготатися.

- Що тебе так розвеселило? - пробурчав професор Дзета.

- Професоре, скільки вам треба заложників?

- Тисячу... Дві тисячі!..

- Он вони! Самі йдуть сюди, без будь-якого ультиматуму! І їх набагато більше двох тисяч...

- Що ти кажеш?!

- Подивіться самі, професоре! Ідіть сюди, хутчій! Гляньте! А ви, хлопці й дівчата, швидше нагору! [526]

Як легко порозумітися з дітьми

Нам треба на якийсь час повернутися назад у нашій оповіді, щоб проїхати по сліду машини швидкої допомоги, яка, прокладаючи собі шлях виттям сирени, везла до лікарні професора Россі, професора Теренціо і маленьку Ріту. Вчені безперестану скаржилися.

- Ой, ой! Як мені боляче! - пхикав перший.

- Ай, ай! Як мені погано! Покличте мерщій нотаря, я хочу скласти заповіт! - благав другий.

Санітари всіляко намагалися заспокоїти вчених, підбадьорюючи їх словами і прикладаючи їм до живота гумові мішечки з льодом.

Ріта нічого не розуміла:

- Що їм?

- Вони скуштували того фальшивого марсіянського шоколаду.

- Фальшивого? Або ви побожеволіли, або вони! Це був справжній, найсправжнісінький шоколад! І він аж ніяк не отруєний, а то б я вже давно померла. Я його з'їла, мабуть, цілий кілограм і ніколи ще не почувалася так добре.

- Цить-бо, що ти у цьому тямиш?

- Не турбуйтеся, я завжди якось втямлю, болить у мене живіт чи ні. І зовсім не треба бути професором, щоб знати, де в тебе живіт і що з ним діється.

- Та замовкни вже ти врешті-решт! Не турбуй цих бідолах. Бачиш, як вони страждають.

- Я бачу, як вони прикидаються!

Санітари не стали більше розмовляти з маленькою плетухою. Втім, машина швидкої допомоги вже під'їхала до лікарні. Добрий десяток лікарів оточив Ріту, і начальник відділення став оглядати її.

- Що ти відчуваєш?

- Нічого.

- Тут болить?

- Ні.

- А тут? А в цьому місці? А отут? [527]

- У мене ніде не болить! І взагалі - що я маю відчувати? Я тільки попоїла пречудового шоколаду!

- Ну, гаразд, будь розумницею, будь слухняною дів- / чинкою, і все це минеться. /

- Яке ще «ЦЕ»?! Я ж вам кажу - я не хвора! А щеі скажу вам, якщо хочете знати, що той предмет на Монтй Кукко ніякий не космічний корабель, а торт! Спитайте мого брата, спитайте синьйора Джепетто!

- Хто це - синьйор Джепетто?

- Я не знаю, підіть і спитайте його, хто він такий. Він у торті, всередині; він його з'їсть усього, от щасливий!

Начальник відділення, сумно хитаючи головою, обернувся до інших лікарів.

- Ви чули, синьйори? Сердешна марить. її хворий розум химерно пов'язує шоколад із пригодами Піноккіо! Очевидно, отрута почала діяти на нервові центри. Сподіваюся, ми зможемо щось зробити. Для початку я пропонував би заспокійливий укол: він просто необхідний.

- Абсолютно необхідний! - хором відповіли лікарі. Ріта розплакалася і стала щосили кликати маму. Але,

хоч як вона борсалася, хоч як видиралася з рук лікарів, укол їй все-таки зробили. Майже відразу ридання припинилися, і незабаром Ріта заснула, а медсестра втерла їй сльози.

Тим часом інші лікарі оглядали професора Россі і професора Теренціо. Вони оглянули їх вздовж і впоперек, вислухали серце і легені, постукали молоточками по колінах, щоб перевірити рефлекси. Але, сказати правду, їм не вдалося знайти щось серйозне. А втім, і професор Россі, і професор Теренціо під час огляду теж здивовано відкрили, що не можуть точно вказати місце, де їм пре-жахливо болить.

- Тут... Ні, тут не болить... Мабуть, ось тут... Ні, не тут... А може, отут-о... Але ж ні, і тут не болить!