Николай Носов: Незнайко в Сонячному місті

— Ах ти ж зміючка! Тобі кажуть, а ти не слухаєшся!

Незнайко замахнувся рукою, щоб стукнути Бульку кулаком по лобі, та, побачивши, що бідний песик закліпав очима й злякано замружився, пожалів його й, замість того, щоб ударити, потягнув у двір. Припнувши Бульку, Незнайко знову вибіг за ворота, щоб дізнатися, чи не покусав Булька перехожого.

Перехожий, як видно, дуже втомився, захищаючись од Бульки, тому сів на лавочці біля хвіртки й одпочивав. Тільки тепер Незнайко як слід розгледів його. На ньому був довгий халат з красивої темно-синьої матерії, на якій були вишиті золоті зірки й срібні півмісяці. На голові була чорна шапка з такими самими прикрасами, на ногах — червоні черевики з загнутими вгору носками. Він не був схожий на мешканців Квіткового міста, бо в нього були довгі білі вуса й довга, майже до колін біла борода, що закривала майже все обличчя, як у Діда Мороза. У Квітковому місті ні в кого такої бороди не було, оскільки там усі мешканці безбороді.

— Чи не вкусив вас собака? — співчутливо запитав Незнайко, з цікавістю розглядаючи цього дивного дідка.

— Собака нічого, — сказав бородань. — Нічого собі песик, досить меткий. Гм!

Поставивши палицю між коліньми, він сперся на неї обома руками й, скосивши очі, поглядав на Незнайка, який теж сів на краю лавочки.

— Це Кульчин пес, його звуть Булькою, — сказав Незнайко. — Кулька ходить з ним на полювання. А у вільний час Булька на прив'язі, щоб не покусав кого-небудь. Він не вкусив вас?

— Ні, голубчику. Замалим не вкусив, але все-таки не вкусив.

— Це погано, — сказав Незнайко. — Тобто погано не те, що не вкусив, а те, що він, мабуть, налякав вас. Це я у всьому винуватий. Я його спустив з ланцюга, а потім забув прив'язати. Ви пробачте мені!

— Ну що ж, пробачаю, — сказав бородань. — Я бачу, що ти хороший малюк.

— Ні, я лише хочу бути хорошим. Тобто раніше хотів. Я навіть добрі вчинки робив, а тепер кинув.

Незнайко махнув рукою і став розглядати червоні черевики на ногах бороданя. Він помітив, що черевики защібалися на пряжки, які були зроблені у вигляді півмісяця з зіркою.

— Чому ж кинув? — запитав дідок.

— Тому, що все це нісенітниці.

— Що нісенітниці — добрі вчинки?

— Ні, чарівники… Скажіть, оці пряжечки у вас на черевиках позолочені чи, може, золоті?

— Просто золоті… Чому ж ти вважаєш, що чарівники — нісенітниця?

Незнайко почав розповідати про те, як він мріяв про чарівну паличку, як Кнопочка розказала йому, що треба робити добрі вчинки, і як у нього нічого не вийшло, тому що він був здатний робити добрі вчинки лише заради чарівної палички, а не безкорисливо.

— А ось ти сказав, що відпустив погуляти Бульку, — хіба ти це зробив теж заради чарівної палички? — запитав дідок.

— Що ви! — махнув Незнайко рукою. — Я й забув тоді. про чарівну паличку. Мені просто жаль було, що Булька весь час на прив'язі сидить.

— Отже, ти зробив це з власної охоти?

— Звичайно.

— От і є один добрий вчинок!

— Дивно! — вигукнув Незнайко й навіть засміявся з радості. — Сам не помітив, як добрий вчинок зробив!

— А потім ти зробив ще один добрий вчинок.

— Це коли ж?

— Ти ж захистив мене від собаки. Хіба це поганий вчинок? Чи, може, ти його тільки заради чарівної палички зробив?

— Ні! Про чарівну паличку я й не згадував.

— От бачиш! — утішився дідок. — Потім ти зробив третій добрий вчинок, коли прийшов довідатися, чи не покусав мене собака, й вибачився. Це добре тому, що завжди слід бути уважним до людей.

— Чудасія та й годі! — засміявся Незнайко. — Три добрих вчинки — і всі підряд! У житті зі мною таких чудес не бувало. От уже анітрошечки не здивуюся, якщо я сьогодні зустріну чарівника!

— І не дивуйся. Ти його вже зустрів.

Незнайко підозріло глянув на дідка:

— Ви ще, може, скажете, що ви чарівник?

— Так, я чарівник і є.

Незнайко щосили витріщив очі на дідка й старався роздивитися, чи, бува, той не сміється, але борода так щільно закривала його обличчя, що неможливо було помітити посмішку.

— Ви, мабуть, смієтеся, — недовірливо сказав Незнайко.

— Зовсім не сміюся. Ти зробив три добрих вчинки й можеш просити в мене що завгодно. Ну, що тобі більше до вподоби: шапка-невидимка чи чоботи-скороходи? Чи, може, ти хочеш килим-самольот?

— А у вас є килим-самольот?

— Атож! Є і килим. Усе є.

Дідок витряс із широкого рукава свого халата скручений у трубку килим і, швидко розгорнувши його, розстелив на землі перед Незнайком.

— А ось чоботи-скороходи, ось шапка-невидимка…