Николай Носов - Незнайко в Сонячному місті

Вони вмостилися на великому зеленому огірку, яких багато росло навколо. Сонечко вже піднялося високо і як слід пригрівало землю, але Незнайко й Кнопочка зовсім не відчували спеки, тому що огірок, на якому вони сиділи, наче на лавочці, був досить прохолодний, а згори їх захищало від сонця широке огіркове листя, що звисало над ними, як величезні зелені парасольки. Вітерець тихо шелестів у траві і здіймав на воді легенькі брижі, що виблискували на сонці. Тисячі сонячних зайчиків, віддзеркалившись од поверхні води, витанцьовували на огірковому листі, підсвічуючи його знизу якимось таємничим світлом. Від цього здавалося, що повітря під листям, де сиділи Незнайко й Кнопочка, теж хвилюється і мерехтить, ніби тріпоче безліччю невидимих крилець, і все це здавалося чимось незвичайним, чарівним. Але Незнайко й Кнопочка не помічали нічого чарівного довкола, бо вся ця картина була для них занадто звичною, та й до того ж кожне з них думало про щось своє. Кнопочці дуже хотілося поговорити про казки, але Незнайко чомусь уперто мовчав, і обличчя в нього було таке кисле й сердите, що вона боялася навіть заговорити з ним.

Нарешті Кнопочка не витримала й запитала:

— Скажи, Незнайку, яка муха тебе вкусила сьогодні? Чому ти такий нудний?

— Мене сьогодні ще ніяка муха не кусала, — відповів Незнайко. — А нудний я тому, що мені нудно.

— Оце так пояснив! — засміялася Кнопочка. — Нудний, тому що нудно. Ти постарайся пояснити розумніше.

— Ну, розумієш, — сказав Незнайко, розводячи руками, — у нашому місті все якось не так, як треба. Нема ніяких, розумієш, чудес, нічого нема чарівного… От колись було! Тоді майже на кожному кроці траплялися чарівники, чаклуни або хоча б відьми. Недарма про це в казках розповідається.

— Звичайно, недарма, — погодилась Кнопочка, — але чарівники були не тільки колись. Вони й тепер є, тільки не кожен їх може зустріти.

— Хто ж їх може зустріти? Може, ти? — насмішкувато запитав Незнайко.

— Що ти, що ти! — замахала руками Кнопочка. — Ти ж знаєш, я така боягузка, що якби попався мені зараз чарівник, то я, напевне, й слова не вимовила б від страху. А ось ти, мабуть, зміг би поговорити з чарівником, тому що ти дуже хоробрий.

— Звичайно, я хоробрий, — підтвердив Незнайко. — Тільки мені чомусь ще жоден чарівник не трапився.

— А це тому, що тут самої хоробрості мало, — сказала Кнопочка. — Я читала у якійсь казці, що треба зробити три добрих вчинки підряд. Тоді перед тобою з'явиться чарівник і дасть тобі все, що ти попросиш.

— І навіть чарівну паличку?

— Навіть чарівну паличку.

— Ти бач! — здивувався Незнайко. — А що, по-твоєму, вважається добрим вчинком? Якщо я, наприклад, уранці встану й умиюся холодною водою з милом — це буде добрий вчинок?

— Звичайно, — сказала Кнопочка. — Якщо комусь буде важко, а ти допоможеш, якщо когось стануть кривдити, а ти захистиш, — це теж будуть добрі вчинки. Навіть коли хто-небудь допоможе тобі, а ти за це подякуєш, то й це буде добрий вчинок, тому що завжди треба бути благородним і ввічливим.

— Ну що ж, на мою думку, це неважко, — сказав Незнайко.

— Ні, це дуже важко, — заперечила Кнопочка, — тому що три добрих вчинки треба зробити підряд, а коли між ними попадеться хоч один поганий вчинок, то вже нічого не вийде і доведеться все починати спочатку. Крім того, добрий вчинок буде тільки тоді добрим, коли ти зробиш його безкорисливо, не думаючи про те, що ти робиш його для якоїсь власної вигоди.

— Ну, звичайно, звичайно, — погодився Незнайко. — Який же це буде добрий вчинок, коли ти робиш його заради вигоди! Ну, що ж, сьогодні я відпочину, а завтра почну робити добрі вчинки, й коли все це правда, то чарівна паличка скоро буде в наших руках.

На другий день Незнайко прокинувся раніше й почав робити добрі вчинки. Насамперед він як слід умився холодною водою, причому не шкодував мила, й гарненько почистив зуби.

— От і є вже один добрий вчинок, — сказав він сам собі, утершись рушником і старанно причісуючи чубчик перед дзеркалом.

Поспішайко побачив, що він крутиться перед дзеркалом, і сказав:

— Гарний, гарний! Нічого не скажеш, дуже гарний!

— Та вже ж красивіший за тебе! — відповів Незнайко.

— Звичайно. Такого красивого видочка, як у тебе, пошукати треба!

— Що ти сказав? Це в кого видочок? Це в мене видочок? — розсердився Незнайко та як уперіщить Поспішайка по спині рушником.

Поспішайко лише рукою махнув і швиденько втік од Незнайка.

Читать дальше