Астрід Ліндгрен - Брати Лев'яче Серце

А я подумав: як це підло — підстрілити голуба, білого й невинного, навіть коли він летить із таємним листом.

Раптом я згадав, що лежить у нашій скрині. І спитав Юнатана, навіщо ми тримаємо ті таємні повідомлення у себе вдома, адже це небезпечно.

— Так, небезпечно, — відповів він. — Хоч іще небезпечніше тримати їх у Софії. Якби у Вишневу Долину прийшли Тенгілові розвідники, то найперше вони кинулися б шукати їх у неї, а не в її садівника.

Якраз і добре, пояснив Юнатан, що ніхто, крім Софії, не знає до пуття, хто він, власне, такий. Що він не тільки садівник, а й найближчий її помічник у боротьбі з Тенгілом.

— Софія сама так вирішила, — сказав Юнатан. — Вона хоче, щоб у Вишневій Долині про це ніхто більше не знав. Тому й ти повинен заприсягтися, що мовчатимеш доти, доки Софія оголосить про це сама.

Я заприсягнувся, що швидше помру, ніж зраджу комусь те, що сьогодні почув.

Ми поснідали в Софії, а тоді поїхали додому.

Того ранку не лише ми були в дорозі. Ще хтось вирушив із дому — ми зустріли його на стежці, тільки-но виїхали з Тюльпанового двору. Того рудобородого, як же його звати — здається, Губерт?

— Он як, ви були в Софії, — сказав він. — І що ж ви там робили?

— Пололи їй грядки, — відповів Юнатан, показуючи свої замащені пальці. — А ви їдете на полювання? — й собі спитав він, бо Губерт тримав перед собою в сідлі лука.

— Так, хочу вполювати кілька диких кролів, — відповів той.

Я згадав про наших кролів удома і зрадів, коли Губерт поїхав своєю дорогою, — краще його не бачити.

— А хто такий цей Губерт? — спитав я. —Він тобі подобається?

Юнатан хвильку подумав.

— У всій Вишневій Долині він найкраще стріляє з лука.

І більше нічого не сказав. Він підострожив коня, і ми поїхали далі.

Листа, якого принесла Палома, Юнатан узяв із собою. Він засунув його в шкіряну торбину і сховав під сорочку, а коли ми приїхали додому, переклав у потаємну шухляду скрині. Але спершу дав мені прочитати. Там було написано:

«Учора схопили Урвара і ув’язнили в печері Катли. Хтось із Вишневої Долини виказав його схованку. Серед вас є зрадник, довідайтеся, хто він!»

— «Довідайтеся, хто він», — ще раз проказав Юнатан. — Я й сам би хотів довідатись про це.

У листі було написано ще щось, але вже таємною мовою, якої я не розумів, і Юнатан сказав, що мені й не треба розуміти. Це, мовляв, мова, яку знає тільки Софія.

Зате він показав мені, як відчиняється поітаємна шухляда в скрині. Я кілька разів відчиняв і зачиняв її. Потім Юнатан зачинив її сам, замкнув скриню і знов поклав ключа в стару ступку на полиці.

Цілий день мені не сходило з думки те, про що я довідався, і вночі я теж погано спав через це. Мені приснилися Тенгіл, застрілені голуби, в’язень у печері Катли, і я так закричав уві сні, що сам прокинувся.

І тоді, вірте мені чи ні, я побачив, що хтось стоїть у темному кутку біля скрині. Він також злякався мого крику і зник у дверях, мов чорна тінь, ще й не встиг я прокинутись як слід.

Все це відбулося так швидко, що я подумав, чи, бува, не сниться мені й далі сон. Я збудив Юнатана й розповів йому про все. Але Юнатан заперечив:

— Ні, Хрущику, це був не сон. Тобі той чоловік не привидівся, то був зрадник.

— Колись настане й Тенгілова година, — сказав Юнатан.

Ми лежали на зеленій траві біля річки. Ранок був чудовий, аж не вірилося, що на світі є Тенгіл чи якесь інше зло. Скрізь панували тиша і спокій. Під містком між камінням ледь чутно хлюпала вода. Гарно було лежати горілиць і не бачити нічого, крім білих хмаринок високо в небі. Отак би лежати, мугикати якусь пісеньку й відганяти від себе неприємні думки.

А Юнатан завів такого чудового ранку розмову про Тенгіла. Мені не хотілося згадувати про нього, та я все-таки спитав:

— Настане й Тенгілова година? Як це?

— А так, що з ним станеться те, що рано чи пізно стається з усіма тиранами. Його розчавлять, мов гниду, раз і назавжди.

— Хоч би вже швидше, — сказав я. Юнатан промурмотів ніби сам до себе:

— Хоч Тенгіл сильний. У нього є Катла!

Він знов вимовив те страхітливе ім’я. Я хотів докладніше розпитати в нього, хто то такий, але передумав. Такого гарного ранку краще було не знати нічого про Катлу.

А потім Юнатан сказав найгірше з усього:

— Хрущику, ти на якийсь час залишишся в Рицарському дворі сам, бо мені треба їхати в Шипшинову Долину.

Як йому язик повернувся вимовити таке? Як він міг подумати, що я здатен лишитися в Рицарському дворі без нього бодай на хвилину? Навіть якщо він має намір кинутись у пащу тому Тенгілові, я поїду з ним. Так я йому и сказав.