Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

Нова учениця сіла на вільне місце за першою партою.

Почався урок. Усі дописували незакінчений удома твір на тему «Як я провів зимові канікули». Не писали тільки двоє: Чу і нова дівчинка Валя. Чу — тому, що в нього ще не було жодних зимових канікул, а новенька — бо щойно перший день у школі й не знала, що вдома слід було розпочати твір.

Чу дістав трохи пластиліну й почав ліпити баранця. Та робота не в'язалася, він постійно відчував на собі чийсь чіпкий погляд. Чу підвів голову. Попереду сиділа Валя й зацікавлено та здивовано дивилися на нього через плече. Піймавши чудовиськів погляд, дівчинка швидко відвернулася.

Чу взявся до баранцевих ніжок. Вони вийшли криві. І знову він відчув, що на нього дивляться. Валя вп'ялася в нього допитливими оченятами. Чу розсердився й показав дівчинці язика. Та хутко обернулася.

Коли Чу втретє впіймав новеньку на підгляданні, він не витримав і легенько штовхнув у бік Соню: — Вона витріщається на мене.

— Хто? — спитала Соня.

— Е, новенька.

— Ну то й що, нехай.

— Тобі це не здається дивним?

— Відчепися, Чу, не заважай, — роздратовано відповіла Соня.

— Ні-ні, Соню, вона поводиться дуже підозріло. О, знову, диви.

— Чу, я не встигну закінчити твір, ти не даєш мені зосередитись. Їй просто цікаво.

— Отож-бо й воно, що цікаво, — прошепотів Чу, — вона занадто допитлива. І знаєш, чому?

— Чому?

— Бо ця Валя — глипач.

— Що?! — Соня вимовила це занадто голосно і поглянула на нову ученицю.

Увесь клас подивився в їхній бік.

— Не зважайте, — швидко промовила Соня, — це я так думаю вголос.

— Те, що чула — глипач! — відрізав Чу. — Вона цілий урок колупає мене очима.

— Ти хочеш сказати, що вона…

— Вона глипач, Соню, — запевнив Чу, — це ж ясно.

— А ти не помиляєшся? — Соня вже забула про твір і уважно оглядала новеньку. — Звичайна дівчинка, з кісочками…

— Е, звичайна. А прізвище, — перебив Соню Чу, — зверни увагу: Лісова…

— Лісова — означає…

— Означає — «з лісу», Соню. З нашого лісу. Певно, відьма.

— Яка перетворилася на третьокласницю, щоб стежити за тобою, — здогадалася Соня.

— Ото ж бо. Вона — глипач.

— Ну й нехай глипає, ти ж чесно зароблятимеш подяки.

— Е, нехай то нехай, — шепотів Чу, — але ж вона може не просто спостерігати, а ще й шкодити чи робити всяку гидоту. Тоді я ніяк не зможу назбирати сім «дякую»…

— І тебе закинуть у Країну жаховиськ!.. — злякано продовжила його думку Соня.

— А що ж ти думала? Можеш не сумніватися!

— Ми мусимо її знешкодити, — вирішила Соня. — Це можливо?

— Якщо глипача викрити, він піде геть. Тоді за провал завдання його самого закинуть.

— Що будемо робити? — спитала Соня.

— А нічого, на перерві я підійду до неї й скажу, що знаю, хто вона насправді. Знатиме, як глипати!

— Чуєш, Чу, а що коли ми помиляємось і ця Валя ніякий не глипач? Маргарита ж Семенівна казала, щоб без дурнуватих жартів. Новенька пожаліється вчительці — буде нам з тобою. Може, ми спочатку якось перевіримо свої здогади?

— Добре, я придумав як. Сьогодні в нас урок фізкультури в басейні, ге? Там і побачимо, хто кого.

Урок фізкультури був третім.

З усього класу тільки Сашко П'явочка уже вмів плавати. Він плавав класно — наввимашки. Усі ж інші лише вчилися під керівництвом Віктора Івановича. Тому заняття проходили в маленькому мілкому басейнику, в якому, як любив жартувати П'явочка, старій жабі по коліна. Сашко трохи хизувався перед однокласниками своєю вправністю, та на нього ніхто не сердився, усі просто старалися й собі якнайшвидше навчитися плавати хоч по-собачому, щоб порозкошувати разом з П'явочкою у сусідньому, справжньому, великому басейні.

— План такий, — шептав Соні Чу, коли третьокласники, повдягавши гумові шапочки, вишикувались уздовж басейну. — Ти забалакаєш новеньку, ну, спитаєш там про що-небудь, а я підкрадуся ззаду й штовхну її у великий басейн.

— Ти здурів?! Вона ж потоне! — злякалася Соня.

— У тому-то й штука, що не потоне, — запевнив приятельку Чу, — відьми не тонуть.

— Тобто якщо Лісова не потоне — то вона відьма, тобто глипач.

— Еге ж. Так воно і є: потоне — не глипач, попливе — глипач.

— А якщо не попливе?

— То не глипач, — бадьоро відповів Чу. — Все дуже просто.

— Але ж, Чу, — засумнівалася Соня, — це означає, що коли вона усе ж не глипач, і не відьма, то вона таки потоне?

— Е, як сокира.

— Не годиться! — відрубала Соня. — Якщо ми втопимо новеньку, нас виженуть зі школи. Мені тоді не бачити папуги, як власних вух. А тобі — подяк. Де ти їх тоді здобудеш?