Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

— Отже, діти, в шістнадцятому столітті італієць Джордано Бруно припустив, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки. За це інквізитори оголосили його єретиком, діти, тобто людиною, що не визнає Бога, і спалили його на вогнищі. А от польський учений Коперник, діти, науково обгрунтував теорію Бруно й довів, що Земля крутиться навколо Сонця й навколо своєї осі, діти. Своєю чергою, італійський астроном Ґалілео Ґалілей, діти, підтримав ідеї Коперника, діти, і теж був відданий під суд інквізиції. Щоб уникнути долі свого, діти, земляка Бруно, він, діти, був змушений зректися власних поглядів. Однак потім сказав: «І все ж вона таки крутиться!»

— Як це — крутиться? — не повірив Чу.

— Як карусель, Пластиліненко, як карусель.

— Не може бути, — заперечив Чу.

— Чому не може? — брови над великими окулярами Маргарити Семенівни вигнулися знаками запитання. — Може.

— Тоді чому ж ми всі не блюємо?

— Пластиліненко! Я тебе попереджала! Ти не Гімалаях і не в лісі! Поводься пристойно, — обурилася вчителька. — До чого тут те, що ти сказав?

— Якби Земля безперестанку крутилася, як карусель, нас би всіх давно знудило і ми б давно все отут пооббльовували, — спокійно пояснив Чу. — Це ж зрозуміло. І як це такий очевидний факт не врахували вчені? Вони б одразу відмовилися від цієї безглуздої теорії.

— Це не теорія, Пластиліненко, це науково доведений факт.

— Але ж я його щойно спростував, — стояв на своєму Чу. — Е, крутиться… Круть-верть, круть-верть…

— Твої спростування пришелепкуваті і… і дикунські. Вони не мають нічого спільного з наукою. Земля крутиться, діти. Саме цим пояснюється зміна дня й ночі, діти. — Маргарита Семенівна переможно намалювала на дошці Сонце й Землю. — Коли Земля повертається до Сонця однією півкулею, то там що, діти? Правильно, день, діти. А на іншій півкулі у цей час панує, діти, що? Атож, звичайно — ніч, діти. І навпаки, діти, коли тутечки ніч, діти, — вона так завзято тицьнула указкою в зображення Землі, наче хотіла наштрикнути на неї цілу планету, — то тут, діти, буяє день. Сподіваюся, Пластиліненко, в тебе немає іншого цьому пояснення?

— Е, є, — незворушно промовив Чу. — Це всім відомо. Ніч настає тоді, коли цар Країни жаховиськ чіпляє гаком сонце, знімає його з неба й кладе собі в пащу. А коли ж йому вже несили терпіти, бо язик аж шкварчить, то випльовує сонце назад — і настає день.

— А навіщо він це робить? — зачудовано спитала Маргарита Семенівна.

— Вночі легше лякати дітей. Одного дня цареві Країни жаховиськ вдасться проковтнути сонце назавжди, і тоді настане вічна ніч, скрізь запанують жаховиська і…

— Дурниці, — раптом стрепенулася від заціпеніння вчителька. — Дурніших дурниць, Пластиліненко, я ще зроду-віку не чула. Правда, діти?

Після уроків Чу та Соня йшли додому.

— А хто такі жаховиська? — спитала дівчинка.

— Це найстрашніші потвори. Їх бояться навіть страховиська, а про чудовиськ годі й казати.

— Чекай, я зовсім заплуталася. Чим ви всі відрізняєтесь одне від одного? І де знаходиться Країна жаховиськ?

— Е, це не так вже й просто пояснити. Якось спробую, іншим разом. А де Країна жаховиськ, не знає майже ніхто. Звідти ще ніхто не повертався. Мене, до речі, теж хотіли туди закинути на Збіговиську, пам'ятаєш?

— Ой, Чу! Справді! Тобі ж потрібно збирати подяки!

— Е, до літа ще повно часу, — легковажно махнув лапою Чу.

Він так захопився розмовою, що не помітив прямо перед собою бетонний стовп і з розгону шелепнувся об нього головою.

— Що з тобою, Чу? — Соня злякано присіла біля друга, що важко осів на талий сніг.

— Здається, вже все нормально, — відповів Чу, підводячись на ноги. — Якщо не зважати, що тебе зараз три. І, по-моєму… о, справді: і все ж вона таки крутиться! Одного не збагну: чому ж мене й досі не знудило?

Наступного дня на перший урок Маргарита Семенівна привела ще одного нового учня. Точніше, ученицю.

— Діти, в нашому класі знову поповнення, — сказала вчителька. — Це Лісова Валя. Вона з батьками нещодавно переїхала до нашого міста. Сподіваюся, ви станете друзями, але на перерві, не під час уроку.

Маргарита Семенівна прочинила двері, щоб іти на свій урок, та раптом зупинилася.

— І щоб не надумали вдаватися до дурнуватих жартів з новенькою, — пригрозила учителька. — Чув, П'явочко?

— А чому зразу П'явочка? — запротестував Сашко. — Тільки щось — одразу П'явочка…

— Дивися, я тебе попередила, — суворо кинула Маргарита Семенівна й вийшла з класу.