Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса

— І через оцю залізяку я стала жінкою розбійника? Та ж вона не коштує і дванадцяти крейцерів!

Зірвала вона перстень з руки, брязнула ним об землю та й подалася по дорозі, що вела до Їчина.

Ніхто за нею не жалкував. Румцайс хвилину переступав з ноги на ногу, ніби йому муляли чоботи, а тоді підняв з землі згаслий сонячний перстень і одягнув його на палець Манці.

— Вранці, як сонечко зійде, він знову засвітиться.

— А я б його і так узяла, — відказала Манка.

— І хотів би я, — вів далі Румцайс, — щоб ти стала розбійницькою господинею, і боюся. Адже ти така чистенька!

Та Манка знала, що відповісти.

— Це, Румцайсе, не біда, — сказала вона. — Як буду в твоїй печері поратись, врешті-решт уберуся в попіл.

Незабаром Манка навчилася вести розбійницьке господарство, і Румцайсові вже не треба було їй допомагати. Сів він якось на камінь перед печерою і почав вирізати собі із букового кореня люльку. Потім намішав у кисеті справжнього розбійницького тютюну із жмені жолудів, в'язочки чемериці та пучки сірки. Зав'язавши кисет, сказав Румцайс Манці:

— У замковому саду ростуть великі червоні яблука. Щоб тебе, Манко, порадувати, я таке яблуко дістану.

Посадив він Манку на порослий мохом горбочок і сказав:

— Сиди отут і тримай фартушок. Я закину в нього яблуко аж із Їчина.

По дорозі в місто Румцайс натоптав нову люльку свіжим розбійницьким тютюном. Кресонув нігтем об ніготь, вискочила іскра і підпалила тютюн у люльці. Тютюн був міцний, як панська запряжка з дванадцяти коней. Коли Румцайс затягнувся, то димом із люльки зчесало сливи на дві австрійські милі навкруги. Коли він випустив дим удруге — перекинуло скелю під Праховом. Сховав Румцайс люльку в кишеню і сказав:

— Молодецький тютюнець, треба з ним поводитись обережно.

Він якраз дійшов до огорожі замкового саду. Перестрибнув огорожу і пішов поміж деревами, вибираючи для Манки найгарніше, найчервоніше яблуко.

Манка тим часом сиділа на порослому мохом горбочку, наставивши фартушок, та нічого в нього не падало.

Румцайс ніяк не міг вибрати, яке ж яблуко найкраще в князівському саду. Переводив очі з одного на одне, і все йому здавалося, що це не найчервоніше. Так дійшов він до середини саду й не помітив, що на нього вже кілька хвилин дивиться з вікна княгиня Майолена. Та сама, чийого князя Румцайс замкнув у малій замковій башті.

Румцайс іще трохи походив поміж яблунями і нарешті вибрав яблуко для Манки. Висіло воно на вершечку найбільшої яблуні. Румцайс знав, як його збити. Зарядив пістоль кремінцем, прицілився і вистрілив. Попав яблуку прямо в ніжку, а внизу зловив його в наставлену долоню.

Тільки ж княгиня Майолена, яка з вікна дивилася на Румцайса то правим, то лівим оком, мовила сама до себе:

— Постривай, тепер я тобі віддячу за пана князя!

І смикнула за шнур дзвоника.

В ту ж мить з чотирьох боків ускочили в сад чотири ескадрони гусарів. У сурми грають, у барабани б'ють.

Румцайс тільки промовив:

— Зрада!

І більше жодного слова не зміг сказати. Але, на щастя, встиг перекинути через голови гусарів яблуко в Ржаголецький ліс.

Притисли гусари Румцайса до замкової брами й повели до зали, де сиділа на троні княгиня Майолена.

Саме в ту мить прилетіло яблуко й упало Манці в фартушок. Було воно спершу червоне, як дівочі щічки, але скоро поблідло й позеленіло, а тоді зробилося таке зелене-зелене, як трава.

— З Румцайсом біда! — злякалася Манка.

У замку княгиня тим часом роздивилася Румцайса, посунулась на троні і мовила:

— Ну що ж, розбійнику, сядь тут, біля мене.

— Я не хочу, — відповів Румцайс.

Княгиня солоденько всміхнулася.

— Якщо ти, Румцайсе, замкнув мого пана князя у башті, то тепер сам мусиш сісти біля мене.

Румцайс присів на краєчок трону. Сів і мовчить. Княгиня знову подивилася на нього скоса і каже:

— Перш за все треба тебе, Румцайсе, пристойно одягнути.

В ту ж мить до зали вбігло двадцять сім служок; не встиг Румцайс і оком моргнути, як на нього натягли шовкову сорочку, каптан, як у графа, штани майже такі, як у самого князя, і черевики з пряжками. Тільки бороду йому залишили, щоб хоч трохи був схожий на самого себе.

Лише випадком не вихопили в нього з рук люльку із букового кореня та кисет з розбійницьким тютюном.

Княгиня ще раз оглянула Румцайса і від задоволення аж очі приплющила. Румцайс злякався, зіскочив з трону і сказав, що хоче вже йти. Та княгиня тільки клацнула пальчиками, і зразу ж заграла музика і до зали вбігли графиньки та графенята. І всі затанцювали разом, мов на хвилях. А в Румцайса від того почав пропадати розбійницький слух і зір.