Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса

Але в цю мить один із радників вигукнув:

— Колода поворушилася!

Це бачили й інші. А за хвилину побачили й більше. З чорної колоди обсипався попіл і відпав обгорілий верхній шар. І всі побачили змія. Отого семиголовця, що крила в нього з перетинками, що в нього обгоріла спина, коли він розпалився понад зміїну міру.

Замірився змій всіма сімома головами на війта й міських радників. Затремтіли вони, як осикові листочки, і повтікали у галерею. Тільки війт Крейцар наважився крикнути через плече:

— Ну й прислужився ти нам, Шейтрочеку! Ну й фурман! Самому приперти змія до Їчина!

Змій Шейтрочека наче й не помічав, а пхався до ратуші. То пашіло від нього жаром, то віяло холодом, і кричав змій голосом, схожим на сім іржавих сурм:

— Перш за все, я завітаю до Румцайса, він мені дорого заплатить! А тоді зайду розрахуватися дрібними з усім Їчином!

Закричав оте і нюшкує — з якого боку Ржаголецький ліс.

Шейтрочек вже й не чекав. Побіг мерщій до корчми, скочив на віз, стьобнув Буханчика і погнав його, попустивши віжки, до Ржаголця. Поміж деревами їхати було важко, та Шейтрочек ні разу навіть колесом не зачепився. Біля печери крикнув:

— Румцайсе, на тебе змій іде!

Румцайс вийшов і спокійно так питає:

— Аз якого боку?

— Від Їчина!

— Не галасуй, — знову спокійно каже Румцайс. — Ціпісек саме прокидається і може злякатись спросоння.

Шейтрочек уже озирався, де зручніше стати з батогом проти змія. Але Румцайс промовив втретє, так само спокійно:

— Із батогом у лісі тісно воювати. Виїжджай на просіку, а я сам тут подбаю про себе.

Ще почув він, як загриміли колеса об пеньки, а вже був тут змій. Спустився на перетинках з неба такий розпашілий, аж молоді пагони в'яли.

Румцайс набрав повні груди повітря і дмухнув собі на кінчики чобіт, щоб не зайнялися.

А змій реве:

— Ну, приймай гостя, Румцайсе!

— Тільки не знаю, чим тебе частувати, — відповів Румцайс.

— Нічого, я сам собі виберу ласий шматочок! — знову заревів змій, роззявив усі сім пащек і кинувся на Румцайса.

Румцайс побачив, як у семи горлянок скачуть іскри і як із тих іскор родиться гарячий вогонь. Відступив він трішки і каже:

— А в мене є для тебе справжні ласощі.

І дав знак у печеру.

Манка з Ціпісеком почали носити йому каштани із схованки. Манка — цілими кошиками, Ціпісек у шапці. А Румцайс сипав каштани змію в сім його горлянок.

А що був змій гарячий, як жар, каштани в ньому потріскалися. Були вони цьогорічні і стиглі, і в кожному сили — як у пістолі. От і закипів у змія всередині такий шарварок, що за хвилину був він каштанами увесь подірявлений. Не лишилося на ньому ані шматка цілої шкури.

Упоравшись із змієм, погукав Румцайс Шейтрочека з просіки і мовив:

— Заверни до Їчина та скажи там, щоб більше змія не чекали.

Одного разу йшов Румцайс узліссям і позирав, чи не виступив якийсь дуб у поле і чи не заважає орачам. Раптом поряд із ним упала каменюка — здорова, як хата. Румцайс озирнувся: звідкіля вона прилетіла?

Аж тут стоїть велетень. Одна нога — в Гнотиковій пшениці, друга — аж у Постловому житі. І такий високий, що жайворонок ледве до плеча йому може долетіти.

Румцайс мусив набрати якнайбільше повітря, щоб докрикнути до велетня:

— Гей там, обережніше з камінням, можеш мені капелюх пробити!

А велетень як загримить, наче грім у долині:

— Оце вже й побавитися чоловіку не можна? — і підкидає собі на долоні ще трійко здоровецьких каменюк.

— Я навіть не знаю, як ти звешся! — щосили крикнув Румцайс.

Велетню таке питання не сподобалось — адже він думав, що його й так усі знають. Забурмотів він, ніби скеля покотилася з гори по камінню:

— Мене звуть Цумштайн! — і махнув рукою в бік Зебіна, аж вітер війнув. — Я звідти, де долини вищі за оці ваші гірки.

— А чого тобі треба? — спитав Румцайс.

Велетень Цумштайн спершу закинув для забавки три каменюки кудись у Баварію.

— Чого б я тут хотів? — перепитав він і знизав плечима, а знизу здавалось, ніби поворушилися дві хмари. — Трішки полежати — тільки й того. У вас тут рівненько, а у нас скелі скрізь. Мулько лежати.

Румцайс поглянув навколо. Якщо цей велетень отут розляжеться, шкоди наробить чимало. Влежану землю плугом опісля вже ніхто б не підняв, лісу б теж чимало на тріски пішло, та й шмат міста Їчина міг би постраждати.

— А до себе назад ти б не повернувся? — спитав Румцайс.

— Тільки якщо мені цього схочеться знову, — пробурмотів велетень Цумштайн, шукаючи, куди б зручніше повалитися на землю.