Л. Баум - Мудрець Країни Оз

В цей час повернулась Дороті й поставила кварту на край фонтана. Тоді Мудрець поклав ліщиновий горіх біля фонтана і сказав урочистим голосом:

— Я хочу, щоб ти набрав свого звичайного вигляду і дуже захотів пити — пирзкхгл !

Тієї ж миті на місці ліщинового горіха з’явився хлопчик-мрійник Кікі Ару. Спочатку він дуже розгубився і ніби намагався зрозуміти, що з ним сталось і як він опинився у цьому незнайомому місці. Але хлопчик стояв обличчям до фонтана і дзюркотання води нагадало йому, що він страшенно хоче пити. Не помічаючи Озми, Мудреця і Дороті, які були за його спиною, Кікі Ару схопив кварту, наповнив її водою забуття і випив до останньої краплі.

Тепер він утолив спрагу, та після цього розгубився ще більше, бо нічогісінько не міг пригадати — навіть свого імені і звідки він прийшов. Хлопчик ковзнув очима по парку, і на його обличчі з’явився задоволений вираз. Потім, обернувшись, він побачив Озму, Мудреця й Дороті, які з цікавістю розглядали його, а поруч них двох велетенських звірів.

Кікі Ару не знав, хто вони такі, але Озма й Дороті дуже йому сподобались. І він посміхнувся до них тією безневинною щасливою посмішкою, якою сміються маленькі діти. Це в свою чергу сподобалось Дороті, і дівчинка схопила Кікі за руку й посадовила поруч себе на лаву.

— Ах! — вигукнула вона. — Я думала, що ви страшний чаклун, а ви звичайний собі хлопчик!

— А що таке чаклун? — запитав Кікі Ару. — І що таке хлопчик?

— Ви не знаєте? — здивовано запитала дівчинка.

Кікі похитав головою. Потім він засміявся.

— Здається, я нічого не знаю, — відповів він.

— Дивно і незрозуміло, — стиха промовив Мудрець. — Він одягнений, як жувач, значить, він ніколи не розкаже про своє попереднє життя чи про своїх батьків, бо він забув усе, що будь-коли знав.

— Тепер, коли з нього вийшло все зле, він здається зовсім непоганим хлопчиком, — сказала Озма. — Ми залишимо його у нас і навчимо бути таким, як ми — правдивим і обхідливим з іншими.

— О, значить, це його щастя, що він випив води забуття! — сказала Дороті.

— Авжеж, — погодився Мудрець. — Але я ніяк не можу збагнути, звідки такий маленький хлопчик дізнався про секрет чарівного слова обернення. Очевидно, його товариш, що зараз має форму волоського горіха, справжній чаклун, хоч, наскільки я пригадую, саме цей хлопчик, коли він був у подобі звіра, шепотів чарівне слово в дупло дерева, з якого я підслухав його.

— Ну що ж, скоро ми дізнаємось, хто і той другий, — сказала Озма. — Можливо, то ще один хлопчик-жувач.

Мудрець поклав волоський горіх біля фонтана і сказав повільно й урочисто, як і першого разу:

— Я хочу, щоб до тебе повернувся справжній вигляд і ти страшенно захотів пити — пирзкхгл !

Волоський горіх зник, і на його місці постав Злючка-Закарлючка. Він теж обернувся лицем до фонтана, схопив кварту, наповнив її водою і вже зібрався було пити, коли Дороті вигукнула:

— Та це ж старий король гномів!

Злючка-Закарлючка рвучко обкрутився на місці й вирячився на присутніх, все ще тримаючи кварту в руках.

— Так, — сказав він сердитим голосом, — це старий король гномів, і я хочу завоювати всю Країну Оз і жорстоко помститися вам за те, що ви скинули мене з трону. — Він оглядівся довкола й вів далі. — Тут ніде не видно яйця, тому я сильніший за всіх ваших людей! Я не знаю, як сюди потрапив, але я буду боротися на смерть — до перемоги!

Довге волосся та борода злючого гнома розвівалися на вітрі, а очі палали ненавистю. Всі так були здивовані раптовою появою запеклого ворога людей Країни Оз, що тільки мовчки дивились на нього і навіть відсахнулись, коли гном обпік їх диким поглядом.

Злючка-Закарлючка засміявся. Він випив воду, жбурнув кварту на землю і сказав люто:

— А тепер, а тепер… тепер…

Голос його осікся. Гном розгублено тер собі лоба.

— Що я хотів сказати? — винуватим голосом запитав він.

— Ви нічого не пам’ятаєте? — сказав Мудрець.

— Еге, я все забув.

— Хто ви такі? — запитала Дороті.

Гном силкувався пригадати.

— Не… не знаю, — пробелькотів він.

— І ви не знаєте, хто такі ми? — запитала дівчинка.

— Я вас ніколи не бачив, — відповів Гном.

— Скажіть, а хто цей хлопчик? — запитала Озма, показавши на Кікі Ару.

Злючка-Закарлючка глянув на хлопця і тільки похитав головою.

— Я його не знаю. І ви теж мені чужі. Та я… я й сам собі чужий, — сказав він.

Потім гном погладив Лева по голові і пробурмотів:

— Який гарний песик!

Лев на це обурено загарчав.