Л. Баум - Мудрець Країни Оз

— Дивіться! До нас біжить Каліда!

Трот перелякано схопилась на ноги і з жахом втупилась у страшного звіра, ніби причарована його очима. А Каліда визвірився на дівчинку, і його погляд не обіцяв нічого доброго. В цей час капітан Білл гукнув:

— Тікай до річки, Трот, забреди у воду і стій там!

Дівчинка миттю послухалась цієї поради.

Моряк шкутильгнув уперед, тримаючи в Одній руці загострену жердину, а в другій — сокиру, і загородив дівчинку від звіра. Тоді розлютований Каліда з хижим ревом кинувся на нього.

За звичайних обставин капітан Білл рухався досить повільно, але зараз він був швидкий, немов блискавка. Коли Каліда стрибнув на нього, моряк змахнув дерев’янкою, і її гострий кінець ударив звіра просто межи очі. Каліда так і покотився по землі. Звір не встиг опам’ятатись і знову скочити на ноги, а моряк уже проткнув його наскрізь гострою жердиною, і потім обушком сокири ввігнав ключку до кінця в землю. Таким чином, капітан Білл взяв у полон величезного звіра і цілком знешкодив його. Каліда рвався з усієї сили, але не міг звільнитись: рогулька міцно притиснула його до землі.

Капітан Білл знав, що він не може вбити Каліда, бо всі живі істоти в Країні Оз безсмертні. Тому він лише трохи відійшов назад і дивився, як звір пручається, реве і риє землю гострими пазурами. Потім, пересвідчившись, що Каліда не втече, моряк наказав Трот вийти з води і просушити на сонечку свої черевички та панчохи.

— Ви певні, що він не звільниться? — запитала дівчинка.

— На ньому тепер хоч млинці печи, — сказав капітан Білл.

Тоді Трот вийшла на берег, зняла черевички та панчохи і поклала їх на дерево сохнути, а моряк тим часом знову заходився біля плоту.

Каліда, переконавшись після багатьох спроб, що він не може втекти, притих, але сказав різким сердитим голосом:

— Мабуть, ви вважаєте себе розумними, пришпиливши мене кілком до землі. Та коли мої друзі, інші Каліда, прийдуть сюди, вони пошматують вас на клоччя за таку наругу надо мною.

— Може бути, — спокійно відповів капітан Білл, обрубуючи стовбури, — а може, й ні. Коли твої друзі прийдуть?

— Не знаю, — відповів Каліда. — Та коли б вони не прийшли, вам все одно не буде порятунку.

— Якщо вони хоч трохи забаряться, я закінчу свій пліт, — сказав капітан Білл.

— А що ви робитимете з цим плотом? — поцікавився полонений звір.

— Ми попливемо на острів по Чарівну Квітку, — відповів капітан Білл.

Величезний звір з хвилину дивився на нього здивовано, а потім почав реготати. Цей регіт скоріше нагадував рев, страшний і глузливий, але все ж таки це був тільки регіт.

— Добре! — вигукнув Каліда. — Прекрасно! Просто чудово! Я радий, що ви хочете забрати Чарівну Квітку! А що ви робитимете з нею?

— Ми хочемо подарувати її Озмі на день народження.

Каліда засміявся знову. Потім він ніби протверезів.

— Якщо ви переберетеся на острів на своєму плоту раніше, ніж з’являться мої співбрати, — сказав він,— ви будете від нас у безпеці. Ми плаваємо не гірше качок, і дівчинці не пощастило б утекти, зайшовши у воду. Але Каліда не ходять на той острівець.

— Чому? — запитала Трот.

Звір мовчав.

— Скажи ж нам, чому? — наполягав капітан Білл.

— Це острів Чарівної Квітки, — відповів Каліда,— а нам відомі його чари. Якби у вас не було чарівної ноги, отієї вашої дерев’янки, ви б не збили мене так легко і не проткнули б наскрізь дерев’яною шпилькою.

— Я був на чарівному острові, — сказав Кришталевий Кіт, — і дивився, як міняються квітки на чарівній рослині. Я певен, що вона надто гарна, щоб залишатися в такому відлюдному місці, де блукають тільки самі звірі, а більше ніхто її не бачить. Через те ми хочемо забрати Чарівну Квітку у Смарагдове Місто.

— Мені це байдуже, — похмурим голосом відповів звір: — Ми, Каліда, будемо задоволені, коли навіть жодна квітка не ростиме в нашому лісі. Яка з них користь?

— Ви не любите гарних речей? — запитала Трот.

— Ні!

— Не вірю, щоб вас не захоплював мій ніжнорожевий мозок, — заявив Кришталевий Кіт. — Він прекрасний, і ви можете бачити, як він працює.

Звір тільки заричав у відповідь, а капітан Білл, який уже встиг нарубати потрібних колод, почав скочувати їх на воду і зв’язувати докупи.

День уже майже кінчався, коли пліт був, нарешті, готовий.

— Він не дуже великий, — сказав старий моряк,— проте і я не дуже важкий, а ти, Трот, вдвоє легша за мене. Щождо нашого скляного кошеняти, то його зовсім можна не брати до уваги.