Всеволод Нестайко - Чарівні окуляри

Все це вона не стільки проказала, скільки проспівала противним, гугнявим голосом.

– А де мій Ромка? Як він потрапив за екран?! – вигукнув я.

– Сам захотів! І я його провела.

– А я ж чув – він кликав мене на допомогу. Я мушу його врятувати.

– Викинь з голови! Я бачу, у тебе в руках книжка. А я не люблю тих, хто читає книжки, замість того щоб дивитися мої бойовики. І в мою Телебабанію, в Країну Заекранію, ти, голубе, не потрапиш.

Я глянув і з подивом побачив, що справді тримаю у руках книжку – «Летючий корабель», українські народні фантастичні казки. Але як опинилася ця книжка в моїх руках, я не міг збагнути. Бо я ж читав «Маленьких дикунів» і взагалі, ідучи до Ромки, жодної книжки не брав.

– Для того щоб потрапити до Заекранії, треба, щоб тебе хтось уявив, – вела далі Телебаба Яга. – Бо це країна уявна, незвичайна. І уявити тебе мусить не просто хтось, а хтось уявний, такий, як я. А я тебе уявляти не хочу. Бо ти мені не подобаєшся. Отже, гуд бай!

І Телебаба Яга знову зникла за екраном.

«Що робити?! Що робити?! – гарячково думав я. – Ромка кликав мене на допомогу. Він чекає мене… Вся надія на мою уяву, на фантазію. Треба негайно когось уявити, щоб він мене уявив. І щоб я став уявним і зміг пройти за екран. Кого ж мені уявити? Та м у них рекетигр, мавпиозі…Треба уявити когось такого. У дошкільнячому дитинстві був у мене плюшевий лев Льова, якого я дуже любив, з яким грався і розмовляв, як з живим. А уявлю-но лева Льову!» І уявив. І попросив, щоб він мене уявив, щоб я став уявним. Фантазія моя діяла безвідмовно. І от я вже відчуваю неймовірну легкість і невагомість, лину до «Панасоніка». Мить – і я вже по той бік, у Заекранії. Телебаба Яга, яка мене побачила, аж рота від подиву роззявила. А тоді схопила автомат і почала в мене стріляти. Бах! Бах! Бабах! Бах! Бах! Бабах!..

– Чого стоїш ти на ногах? – закричала Телебаба. – Я ж тебе, хлопче, вбила! Шість пострілів зробила!

Але я підставляв книжку казок, і кулі відскакували від неї як горох. Телебаба Яга розгублено зарепетувала:

– Що робити?! Що робити?! Як мені його убити?!. Незважаючи на ногу, побіжу по допомогу! – і Телебаба Яга, шкандибаючи, зникла. Я зрозумів, що у мене в руках чарівна книжка, що вона мене захистить. Я викликав летючий корабель і попросив летіти туди, де мій друг Ромка. За мною погналися на вертольотах якісь мавпиозі, стріляючи з автоматів. Але я був невразливий. Незабаром летючий корабель опустився біля будинку із заґратованими вікнами. В одному з тих вікон я побачив Ромку, Ромка теж побачив мене і закричав:

– Їжачку! Їжачку! Це ти?! Як ти сюди потрапив?!

– Завдяки чарівним окулярам і своїй уяві! Недарма я книжки читаю і прочитане уявляю.

– Ой, Їжачку! Бережись!

Та було вже пізно. Розмовляючи з Ромкою, я втратив пильність і не помітив, як до мене підлетіла на мітлі Телебаба Яга і вихопила з моїх рук книжку. І торжествуюче заспівала:

– Ось вона, ось вона, твоя книжка чарівна! Я її забрала, бо я спритність мала. Ха-ха-ха!

– Ну й що? – сказав я. – А зі мною моя уява, моя фантазія. І я можу уявити все, що захочу. І я уявляю-уявляю, Ромку звідси забираю. І тікаю звідси сам – вірю-вірю чудесам!

– Не смій! Не смій! Мій Ромка! Мій! – зарепетувала Телебаба Яга. Але тієї ж миті ми з Ромкого опинилися в Ромчиній квартирі перед телевізором.

– Ху-у! Ну й пригодища! – перевів подих Ромка.

– А як ти опинився за екраном? – спитав я.

– Та, розумієш, дивився я, дивився бойовик, і раптом виходить з телевізора ота Телебаба Яга. Хочеш, каже, до мене у Телебабанію-Заекранію? Обіцяю тобі потрясаючі пригоди! Ну, я й погодився. А тоді таке почалося…

– Я бачив! – кажу.

– Як?

– Та завдяки ж чарівним окулярам, Дзвоню-дзвоню, стукаю-стукаю, а ти – ні пари з вуст. Захвилювався я. І вирішив, що маю право скористатися з чарівних окулярів.

– Спасибі тобі, Їжачку! Навіть не знаю, що б я робив, якби не ти.

– Бачиш, до чого довели тебе твої бойовики!

– То виходить, що ті, хто читає книжки, зовсім не слабаки, а навпаки… Ха-ха-ха! Знову в риму вийшло! – засміявся Ромка.

І враз засвітився екран «Панасоніка», хоч ніхто його не вмикав.

І на екрані з’явилась жінка, дуже схожа на Телебабу Ягу.

– Дорогі діти! – сказала вона. – Передайте бабусі і мамі про зміни у нашій програмі! Вони будуть задоволені. Замість американського бойовика передача буде така: «Той, хто книжки читає; уяву свою розвиває!» Наша телекамера встановлена у читальному залі Державної бібліотеки для дітей!

І залунала весела, бадьора музика.